Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"

– Але замість того, щоб піти як справжній чоловік,– продовжила Кіра,– ти вирішив помститися мені, і думаєш, що одружившися із моєю дочкою ти зможеш захапати мій бізнес. Правильно?

– Якщо ти думаєш, що я хочу відібрати у тебе бізнес, то це не так. Мені просто потрібна робота. Нормальна робота. Я весь у боргах, і навіть та квартира, на дизайн якої я буцімто підрядив Каринине архітектурне бюро – не моя… Кіра, будь ласка, дай мені шанс… 

Кіра задумалася. Вона розуміла всю небезпечність цього хлопця – і для своєї фірми, і для себе, і для доньки… “Припустимо, – подумала Кіра,– моя дочка і я зможемо виростити дітей і без чоловіка. Гроші є і будуть. Але цей пройдисвіт задурив Карині голову, і вона його любить. Принаймні на теперішній момент. І якщо я зараз зруйную її ефемерне щастя, розказавши всю правду про нас із Сергієм, вона мені ніколи цього не простить… А ще, чого доброго, вона може від стресу втратити дитину, і потім вже ніколи не завагітніти… І цього я теж не можу допустити…”

– Ну,– нарешті вимовила Кіра,– про київський офіс можеш навіть не мріяти – там ти збитий льотчик, і колектив цього не зрозуміє. Але можу тебе взяти замдиректора на харківський філіал. Директор тут толковий і йому вже давно треба спритний зам. А ти якраз спритний… навіть занадто. Тож можемо тобою закрити цю позицію. 

Сергій мовчки слухав, і, щойно Кіра закінчила, відразу поспіхом, наче боячись, що Кіра передумає, випалив.

– Згоден, згоден, згоден…

Кіра витримала коротку паузу, потім, наче роблячи велику послугу промовила:

– Доведеться з-за тебе лишитися в Харкові до понеділка… Приходь на десяту в офіс, будемо тебе оформлювати, зятьок…– вона глухо розсміялася,– І от що. Я хочу, щоб весілля відбулося якнайшвидше – не пізніше ніж за два-три тижні. Зрозумів?

– Так. Але…

– Ніяких але. Після того як я тебе працевлаштую, зятьок, ми з Кариною поїдемо вибирати ресторан і плаття… Я ж маю знати свої реальні витрати. – Кіра знову тихо розсміялася.– Ну, обручки вже самі виберете, я дозволяю… А тепер, бувай, я хочу спати.

Кіра завершила виклик, поклала телефон на письмовий стіл і пішла на кухню. Спати геть не хотілося. Вона дістала з бару пачку ментолових цигарок, відкрила її і жадно втягнула запах табака з ментолом. “Лялька на шостому місяці палити кинула, і нічого – он в неї який бугай виріс!” Заспокоївши себе таким чином Кіра витягла з пачки цигарку, клацнула запальничкою і з насолодою затягнулася. Потім вона вмостилася на диванчику біля стола й підтягла до себе попільничку. На столі лежав пульт. Вона взяла його, ввімкнула телевізор і стала задумливо гортати канали. За пару хвилин на кухню причалапав заспаний Алік. 

– Ти чого не спиш? – поцікавилася не обертаючи до нього голови Кіра.

– Та наче виспався… А ти що, ще не лягала?

– Лягала, лягала… Я в кабінеті на дивані заснула. Ліньки було в спальню волочитися…– машинально збрехала Кіра.

Обидва непомітно зиркнули на годинника. Той показував пів на п’яту ранку. 

– Ааа…– Алік із розумінням похитав головою,– Ну, молодець… А в тебе є щось у барі? 

– Звісно є. Тільки все сам. Тут не ресторан.

– Як скажеш…

Алік відкрив бар і задумався – на нього дивилися з півсотні чепурних пляшок з відділу елітного алкоголю… Алік звичайно б вибрав свій улюблений “чівас”, однак він пригадав, що вчора вони із зятьком пили коньяк, і логічно було б вибрати щось з “хенесі” чи “мартеля”. Щоб дати собі час на роздуми, Алік почухав потилицю й розгублено запитав:

– А ти що будеш?

– Я? 

Кіра на секунду задумалася:

– А зроби-но мені каву… тільки щоб половину води, а половину – молока. Зробиш?

– Авжеж…

Алік зітхнув і витяг з бару на стіл три пляшки.

– А не злипнеться?– усміхнулася Кіра побачивши приготування чоловіка.

– А тобі жалко?

Обоє розсміялися. Алік зробив Кірі каву й сів поруч на диванчик. Він обійняв її за плечі і притулив до себе. Кірі раптом так захотілося розказати йому про все: й про свою вагітність, і про паскудника Сергія, і про те як їй важко зараз… Але перш ніж щось розповідати Аліку вона мала перевірити його.

– Ти там у мене щось вчора питав, здається, а я дещо відповіла? Пам’ятаєш?

Кіра відчула як на мить м’язи у нього напряглись наче по ним пройшов розряд електрики. Але це було лише на мить. От він знов розслаблений і привітний. Заглядає їй у вічі…

– Ти маєш на увазі, чи хочу я у тебе залишитись на зовсім?

Кіра кивнула.

– Так, Кіро. Я хочу. Але я не просто хочу залишитися У ТЕБЕ. Я хочу залишитися З ТОБОЮ. Назовсім…

Серце у Кіри затріпотіло, і їй навіть стало важко дихати. Вона тремтячими пальцями роздушила недопалок у попільничці. “Невже це правда?” Кіра не могла повірити, що нарешті в її особистому житті все може налагодиться раз і назавжди… Але залишалося поставити останнє, і найсерйозніше запитання. А вже тоді… Кіра зітхнула, і ніби жартома запитала:

– То ти поїдеш зі мною в Київ?