Читати книгу - "19 сходинок у Банхорті , Наналі Найт"

Увесь ранок зі сніданком я проспала. Прокидалась від того, що мене будить Кріс.
-Спляча красуня, прокидайся!
Я відкрила з тяжкістю очі, наче їх залили свинцем.  
-Котра година?-бурмочу я.
-Десята, сестро.-повідомив він, направляючись до дверей.-Твій сніданок вже на столі, спускайся.
 Я спускаюся та бачу, що нікого за столом в їдальні немає. Лише Джозеф бігає по справах. Я в тиші поснідала і піднялася на третій поверх. 
 Там Аріана стоїть спиною до мене на балконі. Я тихенько підійшла до неї.
-Знов палиш?-питаю я.
-А?-вона обертається до мене без цигарки.-Ні, я вирішила, що це мені не потрібно.
-Що ж, я приємно здивована.-всміхнулася я.-Можна приєднатися?
-Звісно! Проходь.
 Ми стоїмо на балконі разом, прохолодний вітер ласкає наше світле волосся. 
-Так швидко час летить.-каже Арі.-Я досі здивована як швидко промайнули ці дні.
-Я теж. Мені також не віриться, що ми знову...як родина? Більш менш так. 
-Я цьому радію.-прошепотіла вона.
 А я замислилась над своїми ж словами. Невже дійсно знов ми дружні, без якихось скандалів поїдемо додому? Я була впевнена, але щось усередині не давало відчувати спокій. Моє серце про щось пам'ятало, а ось мозок ні. Це мене роздратовує. 
 Нас за плече торкаються чиїсь холодні руки. Обертаємося і бачимо Кріса у плавках, наче тільки що з басейну.
-Сьогодні вода в басейні прохолодна, дівчата!-повідомив він з усмішкою.
-Ми вже зрозуміли!-хором сказали ми.
-От і добре. До речі, Найя.
  Брат дістав свій телефон і показав мені чати у той самій соц.мережі, де були мої арти. 
-Саймон усю ніч мені пише у дірект.-розказує мені.-Ось що він пише.
 Я дивлюся і бачу декілька маленьких повідомлень схожі на ті, що писав мені, а потім велике повідомлення.
" Найя, це Саймон. Якщо хоч трохи залишилось дружби між нами, будь ласка, приходь у парк о 15:00. Я тебе буду чекати, хочу розповісти все, що сталося. Якщо ж ваша величність не хоче мене бачити, то хоча б напиши мені, що не прийдеш і я не буду чекати на тебе. Тоді вже ніколи не буду тебе турбувати."
  Я ще не відійшла від цього великого повідомлення,  як сестра вихватує телефон і читає теж саме.
-Нічого собі лист Тетяни,-коментує вона.-Ну що, підеш?
-Я не знаю, треба поміркувати.-знизала плечима я.-Гадаю, до обіда вирішу.
-Добре, але я піду з тобою.-вставив своє Кріс.-Я тому не довіряю ще.
-Навіщо? Я вже не маленька!-заявила я.
-Але якщо щось станеться, як минулого разу?
 І тут я заклякла. Точно, він мене вже рятував від незнайомців.
-Точно...Добре, але не висувайся раніше часу.
-Я щось не знаю?!-питає Аріана. 
-Так, коли ти покинула Найю, то вона вешталася містом у темряві.-спохмурнів брат.-І тоді на неї напали двоє покидьків, які могли будь-що з нею зробити. Дякувати Богу, що я вчасно намалювався тоді.
 Та здивовано дивиться на мене.
-Найя, це правда?
-Так...Я тоді значно перелякалася.-киваю у відповідь.
-Боже, яка я дурепа...Я навіть не уявляю, що б тоді сталося. Це моя провина.
 Вона обійняла мене, так незграбно, але так...по рідному. 
-Ти не винна, Арі.-кажу я.-Це я повинна була йти тоді додому.
-Ні, це моя...
-Годі вам! Я годинами це слухати не буду!-обірвав усе Кріс.-Ходімо у басейн. В нас останній день, щоб погуляти як слід. 
-Згодна.-киває Арі.-Хто останній той щур!
 І вона перша побігла сходами униз.
-Гей, так не чесно!-говорю я і біжу за нею.
-Я не хочу бути щуром!-побіг слідом за нами брат.
 Ми близько години плавали та розважалися у басейні. Потім мама нас покликала пообідати. А вже після нього заморені і з пузами лягли подрімати у своїх кімнатах.
 Коли прокидаюся, у моїх думках, що зараз десь два дня. Але ні. Коли дивлюсь на час у телефоні, бачу вже 15:09. А я повинна була б написати Саймону. Але вже пізно, він там і, мабуть, чекає на мене. Тому вирішую піти на зустріч.
 Хутко одягаюсь і заглядаю до брата, який сопить у подушку, бужу його.
-Кріс, я на зустріч, біжу, бо запізнююсь на неї.-кажу швидко йому.-Можеш йти одразу за мною до парку, сховайся десь у кущах. Зрозумів?
-Ага, добре.-булькотить він.
 Я сподіваюсь, що Кріс усе зрозумів і біжу вже на вихід з будинку. Біжу тротуаром вздовж домівок, як-небудь 
перестрибую колоду і біжу до парку, спотикаючись. 
 Унизу  бачу, що Саймон сидить на сходах спиною до мене. Не знаю чому, але я була впевнена, що він сидить саме на дев'ятнадцятій сходинці.
-Саймоне!-кричу йому та спускаюся до нього.
 Він обертає голову та здивовано всміхається мені. Підводиться та обертається всім тілом до мене.
-Я вже думав, що не прийдеш.-каже хлопець з усмішкою.  Я б теж всміхнулася йому, але стримуюся.
-Що ти хотів мені розповісти?
-По-перше, нумо присядемо на лаву.
 Ми йдемо до найближчої лави, де сидить його сестра Хейзел, згорбатившись на місці. Ми сіли поряд.
-Привіт, Найя.-із сумом на обличчі привіталася вона, навіть очі не підняла на мене.
-Отже, тобі я казав правду.-почав Саймон.-Я не викладав твої арти у соц.мережу. Ця сторінка навіть не моя. А моєї сестри.
-Що?!-здивувалась я та глянула на Хейзел, яка ось-ось заплаче.
-Так, це я сфоткала твої усі арти і виклала у себе.-киває вона, тепер вже піднімає зі сльозами очі, такі ж мигдалеві, як у молодшого брата.-Вибач, я зовсім дурепа, що вирішила присвоїти чужі талант собі. Я не повинна була так робити! Через мене у тебе з Саймоном зіпсувалися стосунки...
  Я була здивована. Щось спіткало мене узяти її за руки та підтримати.
-Я вибачаю тобі, Хейзел.-кажу їй.-Усі роблять помилки і ми повинні їх пробачати, як на мене. Я рада, що ти врешті-решт зізналася своєму братові про це.
 Я обертаюся до Саймона, що вже більш менш усміхнений. 
-І ти вибач, що подумала на тебе. 
-Пусте, я б теж не довіряв такому як я.-підморгує мені він.-Тож, знов друзі?
-Знов друзі.-всміхаюся у відповідь і потиснула його засмаглу долоню.
-А в якості дружнього перемир'я я придбала ось це.-Хейзел дістає чотири квитка зі своєї сумки та вручає мені.-Запрошую до нашого ТЦ на концерт самої Ешлі Шинек!
-Ви серйозно?-я продивляюся квитки.-Ще й VIP місця?!
-Так, все краще для нашої подруги.-каже Саймон.-Ну що, підеш сьогодні?
-Тільки якщо візьмете мене з собою!-виліз з кущів Кріс.
-Лишенько, я про тебе зовсім забула!-кажу я.
-Ти брата з собою притягла?-здивувалась Хейзел, а я червонію. 
-Вибач, але мій обов'язок це приглядати за нею.-сказав брат.
-Без проблем, друже.-потиснув йому руку Саймон.-Підеш з нами.
-Кльово!-зрадів він.-Нарешті я побачу Шинек!
-Тоді ми можемо вирушати.-повідомляє Хейзел.-Встигнемо ще й перекусити.
-Тільки мамі напишу про це.-киваю я їй.
 До ТЦ ми добралися швидко, перекусили і пішли до входу у залу, де буде проводитися концерт. Двоє охоронців перевірили наші квитки і впустили всередину. До нас підійшла жіночка у сорочці із карточкою-бейджиком на шиї.
-Доброго вечора, квіточки.-всміхнулася вона нам.-До концерту ще п'ятнадцять хвилин, тому можете зайти за куліси і познайомитися з самою Ешлі Шинек. Ходімо за мною!
-Я її побачу на власні очі!-верещить наче дівчинка Кріс, а я сміюся.
 Ми проходимо за куліси і бачимо повний хаос із обладнання та персоналу. Ми підходимо до дверцят, де написано ім'я співачки. Заходимо усередину.
  Ешлі сидить перед дзеркалом у помаранчевому костюмі, двоє людей займалися волоссям та макіяжем одночасно. Коли вона бачить мене, то радісно усміхається.
-Залиште нас.-прохала Шинек і персонал виключно з дівчаток покірно вийшов з гримерки.
 Співачка встає і обіймає мене, наче я її найближча подружка.
-Привіт, квітко!-привіталася вона.-Рада тебе бачити тут. Як справи?
-Все добре. З тією справою ми все вирішили.-повідомляю їй.-Хейзел вже вибачилася переді мною. Чи можна повернути їй аккаунт через твоїх знайомих, будь ласка?
-Звісно спробую.-киває серйозно Ешлі.-Я рада, що все добре. Не хочеш познайомити мене зі своїми друзями?
-Дуже. Це мій брат, його звати Кріс.-демонструю рукою свого братика, який почервонів аж до кольору томатів.
-Дуже хотів з вами познайомитися!-булькотить від знервованості він, потиснувши руку.
-Я теж дуже рада, Крісе.-всміхається йому вона.
-А це мій друг Саймон та його сестра Хейзел.-представляю їх. Вони теж потиснули їй руку.
-Хейзел, дякую, що зізналася у своїй помилці.-каже їй Шинек.-Це дуже сміливо.
-Дякую.-киває вона.
-А ще дещо!-згадує співачка та повертається до мене.-Мені потрібна ти. Можеш намалювати обкладинку для мого нового альбому?
-Звісно, це честь для мене!-відповідаю одразу я з дурнуватою усмішкою і та сміється.
-Чудово, Найя.-вона щось записує на шматку паперу.-Це мій номер, я скину тобі тексти пісень найближчим часом і ти намалюєш мені під їх сенс малюнок. Тільки, благаю, не давай нікому мій номер!
-Не хвилюйся, він у надійних руках.-киваю у відповідь.
-Але мені обов'язково скинеш номер.-прошепотів мені на вухо брат.
-Так в мене немає на чому з гаджетів навіть намалювати обкладинку.-згадала тим часом я.
-Зробиш на папері, так навіть краще.-повідомляє та.-Це буде наша головна фішка. Головне якісно сфотографуй і справа у нас в кишені. Я полагаюсь на тебе, Найя.
-Не підведу, обіцяю.
-А тепер йдіть на свої місця!-задоволено каже нам Ешлі.-Скоро почнеться концерт, а мені треба ще підготуватися. 
-Добре, щасти!-бажаю їй.
-Побігли!-Саймон узяв мене за руку і потягнув з гримерки. За нами старші. Ми сіли на свої місця, які були окремо від інших: збоку від сцени, з чотирма стільцями та столиком. Мої руки трохи тремтіли від задоволення, хоч ще нічого не почалось.
 Я глянула на Кріса, він всміхнувся мені і узяв мене за руку. З іншого боку моєї долоні торкнулася інша рука. Я повернулася і бачу усмішку Саймона.
 На сцену виходе з гітарою Ешлі Шинек, зал повний людей аплодує їй. Вона сідає на стілець, зручно вкладає гітару на свої стегна, поправляє мікрофон.
-Привіт, мої квіточки!-вітається вона і фанати заверещали у відповідь.-Розпочнемо квітковий двіж!
 З перших нот, що прозвучали, я вже зрозуміла, що усі мої незгоди і проблеми коштували цього вечора.