Читати книгу - "Смаки раю"

з часом її еволюції в XVII сторіччі й далі, що стверджує сучасна фармакологія. Кофеїн у каві впливає на центральну нервову систему. Словами стандартного дослідження із XX сторіччя, вона поліпшує «розумову діяльність, прискорює сприймання і судження, водночас роблячи їх чіткішими. До того ж вона стимулює розумову діяльність, не спричиняючи якихось подальших депресій». Саме ці властивості роблять каву основним напоєм нової буржуазної доби. А час, коли вона ввійшла в європейську культуру, підтверджує це: XVII сторіччя було сторіччям раціоналізму не тільки у філософії, а й у всіх важливих царинах матеріального життя. Абсолютистсько- бюрократична держава була побудована на раціоналістичних засадах, витворених у цей період. Робота на новозаснованих фабриках мала раціоналістичну організацію. Раціональність і розрахунок характеризували буржуазний дух, що стояв за цим усім.

Буржуа XVII сторіччя відрізнявся від людей попередніх сторіч ментальністю, а також фізичним стилем життя. Середньовічний чоловік виконував фізичну роботу переважно просто неба. Чоловік із середнього класу дедалі більше працював розумово, його робочим місцем була контора, а постава була сидячою. Ідеал, що йому марився, — працювати так само одноманітно й регулярно, як годинник. (Найперший приклад, що спадає на думку, це знаменита годинникова точність канта, сусіди якого, за переказами, перевіряли годинники за кантовими чітко розписаними щоденними прогулянками.) Цілком очевидно, що новий триб життя і роботи вразить увесь організм людини. У зв’язку з цим кава діяла як історично вагомий медикамент, що опановував тіло та досягав хімічно й фармакологічно того, що раціоналізм і протестантська етика прагнули здійснити духовно й ідеологічно. Разом із кавою принцип раціональності поширився на людську фізіологію, перетворюючи її відповідно до своїх раціоналістичних вимог. У результаті постало тіло, що функціонувало в згоді з новими запитами, — раціоналістичне, середньокласове, звернене поглядом уперед.

Аргументи за і проти кави

У XVII–XVIII сторіччях люди по-різному оцінювали вплив кави на людський організм, передусім залежно від їхнього ставлення до поступу. Оптимістичний середній клас радо вітав основну властивість кави — здатність стимулювати думку та підтримувати бадьорість. Зрештою, вона пропонувала не що інше, як подовження й інтенсифікацію часу для роботи. А оскільки час — це гроші, якщо процитувати Бенджаміна Франкліна, кава виявлялася безпосереднім продуктивним ресурсом або тим, що ми сьогодні назвали б першорядним чинником ефективності. У цьому сенсі зовсім не пити кави було би для буржуа-пуританина таким самим гріхом, як і марнування часу.

Цей простий, однак переконливий аргумент на користь кави панував протягом XVII–XVIII сторіч. Проте водночас існували й інакші погляди — від скептичних до відверто ворожих. Там, де такі погляди репрезентують матеріальні інтереси зацікавлених кіл (торговців вином, броварів, корчмарів і груп, що представляли їхні інтереси), вони не заслуговують на увагу; але критика, яку пишуть незалежні письменники, — це зовсім інша річ. Карл фон Лінней, або Каролус Ліннеус, видатний природознавець XVIII сторіччя, приміром, убачав основну цінність кави, як і її захисники, у здатності штучно підтримувати в людині бадьорість. Однак, як показує вміщений далі уривок, Лінней добачав у цьому й певні проблеми: «У цьому аспекті [каву] можуть вважати корисною ті, хто вважає за цінніше заощадження власного часу, ніж збереження власного життя та здоров’я, і хто змушений працювати уночі» (курсив автора). Це вже вказує на наявність підозри і навіть знання ціни, яку тіло або здоров’я людини мусить сплатити за прогрес у формі кращого зосередження та робочої ефективності. Зауваження Ліннея відображає погляд, пов’язаний із ідеалом природи Руссо, що відлунює в новочасній екологічній свідомості: саме наші тіла, якими невміло користуємося та маніпулюємо, сплачують ціну.

Через півсторіччя після Ліннея засновник гомеопатії Самуель Ганеман перефразував ту ж думку. кава, за Ганеманом, «штучно підсилює відчуття»; «присутність духу, жвавість і співпереживання — всі вони завищені понад норму порівняно зі здоровим природним станом»; але, веде він далі, ці ефекти нездорові, позаяк вибивають життя з його природного ритму, що полягає в чергуванні бадьорості й спання. Варто навіть повністю прочитати Ганеманову аргументацію проти кави, бо вона стисло та чітко викладає проблему, яку порушують спроби контролювати людський організм за допомогою стимуляторів (і це в 1803 році!): «У перші миті або першу чверть години після пробудження, особливо якщо воно настало раніше, ніж зазвичай, певно, кожен, хто не веде абсолютно природного життя, переживає неприємне відчуття неповністю розбудженої свідомості, потьмареність, млявість і негнучкість кінцівок; швидкі рухи даються важко, а думання — складно. Але ось кава майже миттєво розвіює це природне, однак неприємне відчуття, цей дискомфорт для духу й тіла. Після цілоденної роботи ми маємо, за людською природою, підупасти на силі й розлінуватися; неприємні відчуття тяжкості й утоми розумових і фізичних сил роблять нас сердитими й дратівливими та змушують неодмінно шукати способу перепочити й поспати. Ця дратівливість і млявість, ця неприємна втома духу й тіла разом із природним наближенням сну швидко зникають завдяки цьому цілющому трункові; сонливість розвіюється, а штучне пожвавлення, виборена у природи бадьорість, посідає її місце».

Проте Ганеман належить уже новочасній медицині. Якщо ж звернемося до періоду, коли каву було відкрито як напій, виявимо, що у XVII–XVIII сторіччях уже існувало близьке до цього усвідомлення проблем, які вона породжувала. Однак його формулювали за допомогою медичних понять, що вже більше не промовляють до нас зрозумілою мовою і, отже, потребують додаткового пояснення. Воно варте клопоту, адже ці старі медичні тексти висловлюють ідеї, що вражають нас як водночас чужі та знайомі. Звісна річ, їхні описи того, як діє кава, не витримують критики у світлі сьогоденного наукового знання. Та не про це мова. Документи треба читати як свідчення сучасних їм ставлень і знань про каву — ставлень, із яких можемо виснувати, що значила кава для людей у ті дні. Це саме та мова, ненаукова за нинішніми стандартами, із використанням образів і фантазій, яка дозволяє збагнути сподівання, свідомі й несвідомі побоювання, із якими люди ставилися до кави. Розпочнімо з уривка із праці, представленої 1679 року на медичному факультеті Марсельського університету. У ній описано шлях, яким кава рухалася в тілі питця, і наслідки, які спричиняла: «Незліченні палючі частинки, які вона несе із собою, мають таку шалену силу, що коли потрапляють до кров’яного потоку, то змітають усю лімфу, а також висушують нирки. Далі вони створюють небезпеку для мозку; після осушення його від рідин і звивин тримають усі пори тіла розширеними й у такий спосіб перешкоджають снодійним тваринним силам піднятися до мозку. Через ці властивості попіл, що міститься в каві, спричиняє таку постійну бадьорість, від якої нервова рідина висихає; коли ж її нічим замінити, настає всезагальна знемога,