Читати книгу - "Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА"

– Охолонь, Корзо! – гаркнув старий. – Давайте послухаємо, що скаже цей незнайомець.

– Його звуть Максимом, – сказав Ярон.

– Мене звуть Борок. Я старійшина цього селища. Слухаємо тебе, Максиме.

– Як ви їх вистежували? Можливо, я нічого нового і не запропоную?

– Ну, ми йшли по їхніх слідах, але ж ті сліди раптово обривалися і далі жодних ознак, куди

могла подітися ця потвора, – промовив Борок. – І проблема в тому, що вони розбігаються завжди

поодинці так, що слідів за собою залишають не багато.

– Розумію. Мене й здивувало, як вони розбіглися. Ось моя пропозиція, потрібно залишити

одного-два «сірих» живими, бо я чув, що їх всіх добивають.

– І що далі? – засвітилися надією очі Борока.

– Де зазвичай обриваються їхні сліди?

– Як коли. То бува серед дерев, інколи й біля водойми.

– Так ось, чому я пропоную залишити живим «сірого», потім імітувати йому втечу. Як тільки

він втече, ми непомітно простежимо за ним і будемо знати, як і куди він дівається після тих слідів,

тим паче зараз зима, сліди, як на долоні.

– А з чого ти взяв, що підеш разом з нами? – схопився і вийшов із-за столу Корзо. – Ти що

збираєшся іти разом з нами? Ти не з нашого селища, ти «не наш». Зрозумів?

– Та що ж ти такий нервовий, Корзо, – з усмішкою промовив Максим, а про себе подумав:

«За що ж ти в’ївся, сволото, до мене?» – Я і не збирався з вами іти, я просто хотів дати пораду.

– Корзо, помовчи і сядь! – знову гаркнув Борок.

– Потрібно негайно зберегти життя хоч би одному «сірому», поки їх не подобивали і не

спалили, – продовжив далі Максим, – і полонити його.

Старійшина подивився на Ярона, кивнув головою, і той миттю вибіг з хатини. Максим трохи

ще постояв, придивляючись до Корзо, згадуючи, де він промахнувся, що той так розсердився на

нього, попрощався і вийшов вслід за Яроном.

       На вулиці він придивлявся до хатин, гадаючи в котрій з них живе Вереска. «Дідько забирай,

я до сих пір не поцікавився, в якій саме вона живе», – подумав Максим. До речі, правда, до сих пір

і не було такої можливості. Вереска завжди приходила до нього сама, а він старався триматися від

селища чим подалі, щоб лишній раз не знайти на одне «місце» пригод. Вчора, правда, така нагода

випала, та через напад «сірих» не судилося познайомитися з житлом цієї жінки. І взагалі, їхні

звичаї наперед скасували це знайомство, бо жінок на гулянці не було. Максим ще трохи постояв,

міркуючи, куди рушити далі, але бурчання в животі нагадало йому, що його вже зачекався заєць,

загорнутий у сніг, на хуторі. «Ну, війна війною, а обід повинен бути вчасно», – повеселішав

чоловік, уявляючи вже того зайця: гарячого і запашного на пательні.

Не встиг Максим дійти до хутора, як почув, що його гукає Ярон:

– Стій! Я ж без Верески не наважуюсь зайти на твою галявину, – відхекуючись сказав Ярон.

– Ху… ледве встиг. Слухай, знайшли одного живого. Мали вже кинути в вогонь, а ж він

запручався. Я вчасно прибіг, а так спалили б, мабуть, той, котрого я довбешкою вперіщив по

черепку. То що з ним робити далі?

– На радощах розцілувати, – пожартував Максим.

– Я ж серйозно! – не зреагував на жарт Ярон.

– А якщо серйозно, то потримайте його трохи в полоні. Тільки в селищі не тримайте, щоб не

наражати на небезпеку людей, бо його могтимуть спробувати визволити. А як я зрозумів, вони не

дурні і за вами спостерігають, якщо знають, що охорона селища не працює, як слід, і коли краще

нападати. Потім, через тижнів два, створіть умови, щоб він, нічого не запідозривши, зміг втекти, а

ви непомітно слідом за ним. Ось і весь розклад. Так, і ще одне, за цей час не дайте йому померти з

голоду… о мало не забув, закуйте йому ноги так, щоб він не міг швидко пересуватися, це потрібно

зробити зараз, бо потім у нього можуть виникнути підозри. Ці створіння розумні, тож будьте

обережні. Я вам радив би виставити на ніч охорону селища з військових.

– Я все зрозумів. Ми до тебе ще звернемося перед тим…

– Не варто, Ярон, – не дав йому договорити Максим, – я впевнений, ви й без мене

впораєтеся. Корзо дав мені чітко зрозуміти, щоб я не пхав свого носа. Я ж «не ваш». До речі, ти не

в курсі, чому він розсердився на мене?

– Не звертай. Корзо звик бути центром уваги в компанії, а вчора це місце зайняв ти. А

можливо, через те, що ти не захотів разом з ним випити.

– От дідько! Це все мій характер, як підіп’ю, відразу виказую, хто не до душі. Гаразд, це

пусте. Я піду, відпочити треба, і жерти вже дуже хочеться. Бувай, – він потис Ярону руку і побрів

на хутір до своєї землянки.