Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

10Глава 10: Тіні минулого

Софія відчула, як серце стискається, коли Адам знову заговорив. Її руки стали холодними від страху, але вона знала, що тепер їй нема куди тікати. Це була остання сходинка на шляху, яким вона йшла вже довгий час.

— Ти хочеш дізнатися правду, — сказав Адам, стоячи перед нею в темній кімнаті. Його погляд був важким, сповненим болю і сорому. — І я готовий сказати тобі все. Але будь готова, бо правда може бути більш жахливою, ніж ти собі уявляєш.

Софія відчула, як на її плечах важким тягарем знову лягла відповідальність. Вона знала, що це не буде просто. Вона не могла повернутися назад.

— Я готова, — відповіла вона, хоча голос її ледь тремтів.

Адам закрив очі, і на його обличчі з’явилася тінь болю. Він повернувся до вікна, ніби шукаючи щось у темряві, що вже давно покрило все навколо.

— Все почалося багато років тому, коли я ще був живим, — почав він тихо. — Ліліан і я були близькими. Вона була частиною цієї родини, як і я. Але тоді ми ще не знали, яку силу ми викликаємо, коли заходимо занадто далеко в пошуках того, що не повинно бути знайдено. Це прокляття — це не просто наслідок моїх помилок. Це наша спільна відповідальність.

Софія намагалася не перебивати, але їй було важко зрозуміти, чому він продовжує нести таку провину. Вона відчувала, що кожне слово, яке він промовляв, було не просто розповіддю, а й боротьбою з власним болем.

— Ми всі шукали знання, — продовжив Адам. — Не розуміли, що деякі речі краще залишити не відкритими. Ліліан… вона була обрана для того, щоб розірвати цей ланцюг. Але вона не змогла, і я теж не зміг її зупинити. Ми відкрили таємниці цього дому, і це стало нашою погибеллю.

Софія відчувала, як її серце стискається. Вона бачила, що ця історія була не просто про минуле, але й про те, як глибоко прокляття проникло в серце Адама, як воно змушувало його не лише страждати, а й ніколи не відпускати того, що сталося.

— Що сталося з Ліліан? — запитала вона, намагаючись зрозуміти, що насправді сталося, і чому він був так сповнений вини.

Адам повернувся до неї. Його очі були темні, сповнені сліз, яких він ніколи не показував.

— Ліліан стала частиною цього місця, частиною того, що ми пробудили. Тіні, що ми побачили, почали забирати її. Вона втратила свою душу, а я… я не зміг її врятувати. І через це ми стали частинами цього прокляття.

Софія застигла на місці. Її серце обірвалося від цієї правди, яку вона тільки-но дізналася. Ліліан не була просто жертвою цього місця. Вона була частиною того, що сталося, її душа була прив'язана до маєтку, і прокляття не могло бути розірване без неї.

— Ти кажеш, що її душа залишилася тут? — запитала Софія з затриманим подихом. — Ти хочеш сказати, що ми не можемо звільнити тебе, поки не врятуємо її?

Адам кивнув.

— Тільки коли Ліліан знайде мир, лише тоді я зможу бути вільним. Тільки тоді прокляття розпадеться, і ми зможемо бути вільними від цього місця.

Софія відчула, як всі сили залишають її. Вона розуміла, що на неї покладена величезна відповідальність. Вона не могла просто залишити Адама в такій ситуації, вона не могла залишити Ліліан у тіні цього прокляття.

— Але як ми можемо її знайти? Як ми можемо звільнити її душу? — запитала вона.

Адам подивився на неї з новим рішучим поглядом. Він ніколи не був таким переконаним у своїх словах, і це дало їй надію.

— Ми повинні знайти ту частину маєтку, де все почалося. Там, де була перша помилка. Ми повинні побачити, як все починалося, і чому прокляття вийшло з-під контролю. Це єдине місце, де можна розірвати ланцюг.

Софія відчула, як її серце починає битись швидше. Вона знала, що це буде важкий шлях, але у неї не було вибору. Вона повинна була продовжувати. Вона повинна була допомогти Адаму і Ліліан. І тільки тоді все зупиниться.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍