Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

11Глава 11: Пошуки початку

Софія прокинулася рано вранці, коли ще все навколо було похмуре і тихе. Вікно її кімнати виходило на великий сад, де темрява тільки починала відступати перед першим світлом. Вона відчувала велику тривогу, але водночас і рішучість. Вона знала, що сьогодні їй доведеться зробити найважливіший крок у своєму житті.

Адам не був у кімнаті. Він сказав їй, що вже вночі вирушить до того самого місця, де все почалося. Він повернеться, коли вона буде готова. Софія не могла залишити його на самоті, адже кожен його крок у темряву міг бути останнім.

Її пальці стиснули холодний метал старовинного ключа, який Адам дав їй учора. Цей ключ, як він пояснив, вів до таємної частини маєтку, місця, де була укладена доля Ліліан. Вона відчула, що це остання можливість розірвати цикл прокляття.

В її голові крутилося питання: як вона могла знайти початок всього цього? Як вона могла врятувати Ліліан і допомогти Адаму? Що стояло за тим темним прокляттям, яке в'язало їх разом? Відповіді не було, але Софія знала, що їй доведеться шукати, навіть якщо шлях буде важким.

Вона швидко одяглася і вирушила до головних сходів, де її вже чекав Адам. Його вигляд був серйозним, але в його очах можна було помітити якусь надзвичайну напруженість. Він зібрався в дорогу.

— Ти готова? — запитав він, коли побачив Софію на порозі.

— Так, я готова, — відповіла вона з рішучістю, хоча серце її шалено билося. — Де це місце?

Адам мовчки кивнув і повів її через вузькі коридори. Вони пробиралися через старовинні двері та кімнати, що пахли пилом і вологістю. Чим глибше вони йшли, тим більше Софія відчувала дивні зміни навколо. Тіні ставали густішими, повітря — важчим. Часом здавалося, що їхні кроки заглушає щось невидиме, ховаючись у найтемніших куточках маєтку.

— Ми наближаємось, — сказав Адам, коли вони підійшли до великої дерев'яної двері, на якій було висічено загадкові символи. — Це двері, через які почалося все.

Софія подивилася на двері, і в її серці виникла якась зловісна передчуття. Вона відчула, як прокляття цього місця буквально пронизує її, проникаючи в кожну клітину її тіла.

Адам встав перед дверима і обережно поклав на них руку. В повітрі відчувалося якесь невидиме тиск, ніби двері чинили опір. Його рука запалала м’яким блакитним світлом, і двері повільно почали відкриватися.

— Це місце було забуте багатьма поколіннями. Ти повинна бути готова до того, що знайдеш, — попередив Адам, коли двері відкрилися на вузький коридор, що вів вниз до підземелля.

Софія глибоко вдихнула, і, не вагаючись, ступала всередину.

Темрява підземелля була густою і майже не пронизувалася світлом. Лише слабке світло від Адама дозволяло їй розгледіти всі контури. Вона йшла поруч із ним, відчуваючи на собі важкий погляд, який він кинув на неї, коли вони наближалися до кінця коридору. Дорога вела їх до маленької кімнати, яка нагадувала старовинну каплицю.

Там стояв великий кам'яний вівтар, оточений червоними каменями, і на ньому був вирізьблений символ — зображення матері, яка тримає в руках дитя, що зникло в темряві.

Адам зупинився перед вівтарем і опустив голову. Його голос став тихим, але від нього війнуло болем і каяттям.

— Це місце, де було вчинено велике зло, — сказав він. — Ліліан тут поклала свою душу, і саме тут ми викликали прокляття, яке обв’язало нас усіх.

Софія зробила крок вперед і поклала руку на холодний камінь. Її серце пропустило кілька ударів. Вона відчула, як щось невидиме й невидиме простяглося через неї, наче тіні цього місця намагалися захопити її, затягнути в темряву.

— Як ми можемо зупинити це? — запитала вона, тримаючи руку на камені, відчуваючи, як холод проникає глибше.

Адам поглянув на неї, і його обличчя стало ще більш сумним.

— Ти маєш зробити вибір, Софіє, — сказав він. — Лише ти можеш віднайти справжню душу Ліліан. І лише ти зможеш звільнити її.

Вона відчула, як її серце шалено б’ється, і коли вона підняла погляд, їй здалося, що перед нею знову стоїть та сама постать, яку вона бачила в своїх снах — Ліліан. Тіні заповнили кімнату, і голос Ліліан лунав у її голові:

— Знайди мене. І звільни мене від цього місця, або станеш частиною темряви назавжди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍