Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

Читати книгу - "Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва"

21
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 104
Перейти на сторінку:

- У знахарок не буває сил, здатних з’єднувати істинні пари.

- Ти ще скажи, що і істинних пар не буває.

- Не буває.

- Я ж казала, бовдур, - тяжко зітхнула Ада. – Ти, голубчику, упустив один момент. Я не просто знахарка, я жриця Олеандри.

- Нехай, - вперто стояв на своєму герцог. – Нехай я вірю, що ти не відьма. Нехай я навіть вірю в те, що ти жриця. То чому ж ти не в храмі? Що робиш тут?

Ада раптом зупинилася і здивовано поглянула на співрозмовника:

- Як можна снувати по королівству і обвинувачувати жінок у відьомстві, навіть не розібравшись в тому, як все влаштовано?

- Ми прекрасно знаємо, як влаштований цей світ. І що саме дає вам таку могутню силу. Дика магія!

- Серйозно? – Ада роздратовано закотила очі під лоба.

- Будь-яка сила має два джерела: внутрішній резерв або зовнішні енергетичні лінії. Перша є приборканою, друга дикою. Саме дика енергія зводить відьом з розуму, оскільки внутрішнього резерву в них немає. Та й не може бути. Ні в кого не може бути. Адже через те, що цвітославці ще багато століть тому вивільнили всю свою приборкану магію, вона перетворилася у дику стихію. Якщо знати, як її черпати, то можна стати до чортиків могутньою.

- Гарно стелиш, голубе, та тільки твердо спати буде, - скривилася стара.

- Що? – зніяковів Раймар.

- А про храми, що знаєш? Про жриць?

Ось тут герцог з відповіддю не поспішав. Храми… Відуни не раз перевіряли їх ще сотні років тому назад. І нічого не знайшли. Признали жриць чимось на зразок релігійних фанатичок та й по тому. Раз на рік чи може навіть два, відуни перевіряли усі сім храмів, підтверджували відсутність дикої магії і продовжували полювання на відьом.

Оскільки Раймар тягнув з відповіддю, Ада заговорила першою:

- У жриць є резерв, - і одразу ж замовкла, аби спостерігати за реакцією співрозмовника.

А подивитися було на що. Раймар спочатку спіткнувся, потім завмер на місці, за чим нахмурив брови і врешті-решт спитав:

- Як таке можливо?

- Бо жрицям чари дає Джерело.

- Як таке можливо? – повторився герцог, наздоганяючи знахарку.

- Тому що ми служительки богинь. І не кажи, що їх не існує! – сердито відмахнулася Ада. – Що ти можеш про це знати? Ви дивитеся на них, як на свиноматок, що наплодили ваших предків та закрили королівство від інших світів. Невже думаєте, що настільки могутні чарівниці, які змогли впоратися з Джерелом, просто зникли в нікуди? Жриці точно знають, що вони переродилися для вищої мети! Переродилися у богинь!

«Справжні релігійні фанатички», - пронеслося поміж думок Раймара. Проте в ту ж мить Ада різко зупинилася. Вона схопилася рукою за найближче дерево та спробувала віддихатися. Здавалося, що стара ось-ось зомліє. Проте напад зник так само раптово, як і з’явився. Доки герцог стурбовано розглядав знахарку, вона випрямилася та зробила глибокий вдих.

- І не мрій, я так легко коні не двину. Так що на роль вдівця можеш навіть не розраховувати.

Решту дороги йшли мовчки. Раймар продовжував уважно роздивлятися Аду, але не бачив нічого з того, що зустрічалося у відьом. Принаймні поки що.

Невдовзі вдалині замайоріло дворище. Хоча герцог з легкістю назвав би це руїнами. Більш-менш придатним до життя виглядав тільки крихітний дерев’яний будиночок. Територія була колись обнесена рідким тином, але поперечні колоди вже давно прогнили і в більшості своїй попадали на землю. Чимале дворище заросло густим бур’яном. І тільки острівці городини виділялися поміж ними своєю охайністю. Хоча, підійшовши ближче, Раймар зрозумів, що половина городу аж ніяк не овочі, а різноманітні трави. Між ними снували зайняті клопіткою працею бджоли. Вони вертілися поміж квітами, а потім зникали за будинком. Зазирнувши за вугол, Раймар побачив фруктовий сад та декілька вуликів посеред нього.

- Ну що, любчику, - гукнула герцога Ада, - будеш мене на руках через поріг переносити? Чи твоя дружина такої почесті не заслужила?

Раймар незадоволено скривився і зиркнув на знахарку з усім незадоволенням, на яке був здатний. У відповідь вона лише дзвінко засміялася та зникла всередині. Довелося слідом попрямувати за старою. Всередині виявилося досить багато вікон, ще й з якісним склом. Це давало змогу добре роздивитися велику вибілену піч, дерев’яний стіл у кутку, декілька скринь та безліч поличок. На останніх можна було знайти все: від свічок і посуду до амулетів та книг. Проте найбільше в очі кидалася кількість сушених трав, що були розвішані під стріхою та на стінах. Від них йшов неймовірно приємний аромат. В одному з кутків, Раймар побачив опудало сови. А точніше великого коричневого пугача. Цікаво, нащо знахарці такий непотріб?

Підійшовши ближче, чоловік відмітив майстерність, з якою виготовили птаха. Навіть очі блищали, немов справжні. Раптом ті самі очі різко повернулися убік гостя. За чим пугач голосно видав:

- Уґув! – та розправив свої півтораметрові крила. – Уґув!

Герцог сполохано відсахнувся. Птах же легким рухом перелетів на руку Ади та з неприхованим задоволенням видав:

- У-ху-ху-хух.

1 ... 9 10 11 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва"