Читати книжки он-лайн » Бойова фантастика 🚀🔫👽 » Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт

Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

15
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 63
Перейти на сторінку:

Відкрив чат я написав Алісії про свої плани, а вже наступної миті із динаміків почулась відбірна лайка.

— Ікаре, ти що зовсім здурів?! Вони ж не приймають чужинців. Та в нас більше шансів залишитися живими, якщо ми завалимось до центрального офісу мисливців за головами! Три поспіль відправлення на переродження і це мінімальний квиток, аби прописатись на Тортузі! Як гадаєш? Який шанс, що ретранслятор правопорядності випаде під час цих перероджень, коли з речей у мене плазмомет, ін’єктор та комунікатор. Диво, що він не залишився в Тетраедрі, а ти хоча б знаєш, скільки ретранслятор коштує?!

— Все буде добре, довірся! — написав коротке повідомлення я не став вдаватись до деталей. Якщо Аліса мені довіряє, то послухається, а якщо ні, красномовні сповіщення все одно не допоможуть.

Десь через годину, тяга суттєво знизилась і я зміг повернутись у кабіну. До речі, вчасно, оскільки системи життєдіяльності корабля відключились повністю і я ледве не задихнувся від диму, якому нікуди більше було діватись. Але й у кабіні стояв нестерпний сморід. Аліса мовчки протягнула мені протигаз, ще один був надітий на ній.

— Підлітаємо, — напружено промовила вона, — але я не знаю, як ми будемо сідати, флаєр мене більше не слухається, а система катапультування, взагалі вийшла з ладу.

— Мій костюм витримає двох.

— Ікаре, ти з глузду з’їхав? — Стрибати на такій швидкості, навіть на твоєму апгрейді це небезпечно, не кажу вже про себе.

— Не бійся, скоро швидкість знизиться настільки, що це буде повністю безпечно. Усе пішли до грузового відсіку.

Якщо чесно, я сам не знав, чи в нас щось вийде. До сьогодні, мені ще жодного разу не доводилось стрибати у двох, але костюм витримав. Сідали на вершину плоскої гори, утвореної зі спресованих корпусів вантажівок, ідеальне місце для приземлення, яке я довго вишукував, кружляючи навколо нагромаджень із непереробленого сміття. Так би мовити, страшний сон парашутиста, оскільки унизу не було, навіть квадратного метра вільного від штирів, провалів, гострих, наче лезо країв або ж взагалі, здавалось, достатньо тільки торкнутися поверхні під тобою і вся ця гора звалиться вниз, поховав під собою невдачливих горе-екстремалів, якими були ми з Алісою.

Флаєр приземлився майже одночасно із нами, але при цьому встиг пролетіти ще кілометрів тридцять і все ж нам було добре видно чорний стовп диму, що підіймався десь вдалині.

— І куди тепер? — дівчина зі здивуванням окинула безкрайні поля металобрухту.

— У низ, — впевнено промовив я і не чекаючи нових запитань, почав спускатись. Ідеально підігнані один під одного корпуси вантажівок, утворювали конструкцію, схожу на піраміду, тож ми без проблем дістались її підніжжя. У трьох метрах від нас вверх здіймалась чергова гора брухту, а от між пірамідою і нею був затиснутий перевернутий набік пасажирський автобус. Я ступив на нього й обережно почав простукувати вікна. Впізнав потрібне, по характерному тріскоту я щосили вдарив чоботом і разом з уламками провалився по груди.

— Слідуй чітко за мною і не чіпай нічого, тут усюди пастки, — попередив я дівчину. А далі ми, ніби хробаки пробирались поміж уламків, занурюючись усе сильніше в глиб. Декілька разів тунель виводив до просторих тамбурів, у кінці яких, знаходились звичайні двері із сенсорними екранами відкриття, що призивно блимали, натякаючи на вихід.

Перш ніж минути перший тамбур, я ще раз нагадав Алісі про пастки. Як правило на кінці таких ось дверей містився заряд тротилу, здатний без особливих проблем знищити бійця одягненого в середній костюм піхоти прориву.

Врешті тунель вперся в глуху стіну.

— Ікаре, ми що заблукали?

— Ні, — стягнув із плечей рюкзак я почав ритись у ньому.

— Ікаре, а так і має бути? — голос Аліси почав звучати стурбовано.

— Ти про що? — продовжуючи порсатись запитав я.

— Я про ці величезні штукенції над головами в середині яких усе сильніше розгорається вогонь.

— Ух йо…, — вилаявся я і швидше почав перебирати руками. Та де ж ти? Гадство! Думки блискавкою проносились у голові. Невже випав разом із револьвером? Я скосив погляд назад. Може відступити, доки не пізно? Але що далі? Як я без токенів буду шукати сестру? Ні, мені будь-що потрібен Гомер, ще один знайомий аукціоніст, який безвилазно стирчить на Тортузі.

Звісно, минулий досвід з Акселем мав змусити мене триматись від подібних приятелів якомога далі, але Тортуга це не те місце, куди ось так легко, може завітати поліція. Тож ризикувати і зливати мене йому просто немає сенсу.

— Ікаре, поквапся, — у голосі Аліси чулась відверта паніка та і я вже почав відчувати, як жар сушить обличчя.

— Знайшов, — вирвалось у мене з полегшенням і я підняв уверх затиснутий у руці увесь понівечений та  покритий іржею жетон.

При виді мотлоху в моїй руці, очі Аліси округлились і дівчина вже хотіла кинутись навтьоки, але я встиг перехопити її руку.

— Довірся мені, інакше обоє загинемо.

— Ікаре, та ти з глузду з’їхав, як цим… — але тут жар несподівано зник і стіна повільно почала підійматись вгору.

— От бачиш, — посміхнувся я дівчині й не чекаючи, доки стіна повністю підніметься, прошмигнув під неї і опинився на одній із вулиць Тортуги.

— Нічого собі! — вирвалось в Аліси, яка пройшла одразу за мною. — Справжнє підземне місто.

— Під сміттєве, якщо бути максимально точним, — пролунав металевий голос і на наших очах із під гори сміття матеріалізувався дроїд, чимось схожий на R2D2, тільки в повністю покритому іржею металевому корпусі та втричі більшого розміру, через що мені доводилось дивитись на нього задерши голову.

— Дозвольте відрекомендуватись, Юшу № 332261, вартовий дроїд і за сумісництвом, ваш зв’язківець на території благословенної республіки Тортуга. Зараз я проведу процедуру сканування і занесу ваші дані до бази реєстру, а потім видам тимчасові перепустки, але спершу дозвольте вилучити ваш жетон, судячи з його стану ви використали останнє із доступних запрошень. Ухопив маніпуляторами грудку іржі, у якій більше не можна було впізнати жетон, дроїд закинув його у відсік, що з’явився на його суцільнометалевому корпусі.

1 ... 9 10 11 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"