Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я слухаю…— сонний заспаний відповів тихо. В голові відразу ж уявилося, як Арсен лежить у своєму ліжку і його постільна білизна, чомусь, чорного кольору.
— Добрий день. Це Регіна.
— Регіна? — після цього повисла пауза, наче він взагалі згадував, хто я така, — щось сталося?
— Так, — роздратовано відповіла, — ви у нас дещо забули.
— Що? Забув? — його голос одразу пожвавішав, — що саме?
— Щось важливе, — я розглядала запонку, крутячи її в пальцях на сонячному промінні.
— Так скажіть же, що! — здається, мені теж вийшло вивести його з себе.
— Сьогодні о другій годині. В центрі. Біля… магазину з величезною ялинкою. Чекайте на мене.
Я вимкнула дзвінок і задоволено відкинулась на спинку дивана, схрестивши руки на грудях. Ось він і потрапив на мій гачок. Думаю, декілька зустрічей, цей Арсен повністю втратить голову від мене і я легко зможу уникнути всіх цих умовностей та отримаю свій спадок.
— Що це ти така щаслива? — поряд звідкись взялась мама, я навіть не помітила її.
— Нічого. Просто хороший день, сонячний, — я задивилась у вікно, — нарешті перестав падати сніг.
— Це точно. Я вже боялась, що нас просто засипе і навіть з дому вийти буде неможливо?
— Тато ще не відремонтував машину? — я підвелась та підійшла ближче до мами.
— Він викликав якогось місцевого майстра, але... той лише розвів руками. То ж поки що ми без авто.
— Прокляття…— я процідила крізь зуби, — я не можу залишити салон без нагляду перед святами. Там зараз повний аншлаг, я нарешті звʼязалась з адміністраторкою. Всі питають, коли я повернуся. Краще б взагалі сюди не їхала.
— Ми сьогодні хочемо прикрасити ялинку і дім до свят. Звісно, прийде тітка. Ти приєднаєшся до нас? — мама дивилась на мене так, наче це було зовсім не питання.
— Не знаю, — я знизила плечима, — у мене сьогодні є справи.
— Які це справи? — з підозрою запитала мама.
— Яка різниця? Я не збираюсь відчитуватись, — фиркнувши, я впевнено пішла нагору у свою кімнату, щоб підготуватися до зустрічі з Арсеном.
Як я і казала, снігу в парку намело надто багато. І чистити його тут ніхто не збирався. То ж та стежка була просто витоптана слідами, по ній було надзвичайно важко йти на підборах. Я тримала руки в кишенях, пальцями перебираючи ту запонку. Настрій чомусь у мене був дуже хороший. Я побачила Арсена відразу. Він якось виділявся між всього натовпу цих людей, хоч і був місцевим. Коли в його поле зору потрапила я, то чоловік впевнено пішов мені назустріч.
— Ви… звідки ви прийшли? — його брови зійшлись.
— Що не так? — я оглянулась назад, — в чому проблема?
— Ви ходите пішки через парк?
— Так коротше. Тим більше, зараз у мене немає авто.
— Але ж…— він замовк, — ні, нічого, забудьте. То ж, де папери?
— Які папери? — я витріщилась на нього.
— Ну ви ж сказали, що я забув у вас якісь папери.
— Я сказала важливе. Але про таке не казала ні слова, — я мило посміхнулась.
— Ну то що ж я забув? — Арсен, здається, вже був просто злим. Тому я вирішила не тягнути.
— Ось. До речі, дуже гарна. Мабуть дорога, — я протягнула йому запонку на долоні. Він досить довго дивився на неї, спочатку зацікавлено, але потім вмить нотаріусу стало наче байдуже.
— Це не моя запонка.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обрана бути собою, Ельма Кіраз», після закриття браузера.