Читати книгу - "Хранителі Персня"

Нарешті з'явився великий замет. Він перетинав стежину навскіс щільним мурому і його гребінь, гострий, наче обрізаний ножем, підіймався вдвічі вище голови Боромира, але посередині його прим'яли, ніби перекинули горбатий міст. На тому боці Меррі та Піна спустили на землю, і їм з Леголасом залишалося лише чекати, поки усі зберуться.

Невдовзі Боромир доставив туди Сема, за ним по вузькій, але вже добре протоптаній стежці йшов Гандальф, ведучи за налигач Білла з вантажем, на якому зверху влаштувався Гімлі. Останніми спустились Арагорн і Фродо. Не встигли вони проминути замет, як гора снігу з глухим шурхотом осіла, а зверху обвалилася лавина з каміння й снігу. Сніговий пил ледве не засліпив Хранителів, які притиснулись до скелі, а коли пил спав, вони побачили, що стежина зовсім завалена.

— Досить, досить! — закричав Гімлі. — Ми вже йдемо!

І дійсно, цим останнім ударом лють гори, вочевидь, вичерпалася; зухвалі прибульці тепер не насмілилися б повернутися, й Карадрас задовольнився. Снігові хмари порідшали, день посвітлішав.

Як і казав Леголас, чим нижче, тим менше ставало снігу, під кінець навіть гобіти вже могли йти самі. Невдовзі усі вони стояли на тому самому прискалку під крутим схилом, де їх застали перші сніжинки. Тепер, у вранішньому світлі, звідси було видно далеко. Десь на заході, у плутанині горбів, ховалась та улоговина, звідки вони починали сходження.

Ноги Фродо боліли. Він зголоднів, промерз до кісток, голова йшла обертом, при думці про тривалий спуск усе пливло перед очима і витанцьовували чорні цятки. Фродо протер очі, але цятки не зникли. На віддалі, нижче його ніг, але вище підніжжя, у повітрі висіла хмара чорних цяток. [312]

— Знову птахи! — сказав Арагорн, показуючи туди.

— З цим тепер нічого не вдієш, — обізвався Гандальф. — Добрі вони чи лихі, чи взагалі не мають до нас ніякого відношення, треба відразу ж спускатися. Навіть на півдорозі вниз нас може наздогнати новий снігопад!

Холодний вітер обтікав мандрівників, коли вони, обернувшись спиною до перевалу Багряного Рогу, стомлено попленталися униз по схилу. Карадрас мав торжествувати: він переміг.

Розділ 4 МАНДРИ В МОРОЦІ

Знову був вечір, і мутне світло швидко згасало, коли вони зупинились на ночівлю. Усі дуже втомилися. Гори ледве проглядали крізь морок, що швидко густішав; дув холодний вітер. Гандальф наділив усіх ще по ковтку рівенделлського питва; коли поїли, він скликав нараду.

— Певна річ, йти далі цієї ночі ми не можемо, — сказав він. — Штурм Багряного Рогу дістався нам нелегко, й треба трохи відпочити.

— А куди ми підемо потім? — спитав Фродо.

— Шлях наш, як і раніше, перед нами, мета не досягнута. Вибір один: йти вперед — або повернутися до Рівенделлу.

Обличчя Піна помітно посвітлішало при згадці про Рівенделл, вони з Меррі обмінялися радісними поглядами. Але Арагорн і Боромир залишились незворушними, а Фродо спохмурнів.

— Я хотів би повернутися туди, — промовив він. — Але ж це соромно — повертатися без бою, якщо тільки ми не вичерпали вже усі шляхи!

— Ти маєш рацію, Фродо. Повернутися — означає визнати поразку, а далі чекати краху — повного та остаточного. Якщо ми зараз повернемося до Рівенделлу, Перстень там і залишиться — повторити вилазку нам не вдасться. Рано чи пізно Рівенделл опиниться в облозі й після недовгих гірких днів боротьби впаде. Примари Персня — жахливі супротивники, але вони — лише тінь тієї сили та жаху, якими наділить їх Перстень Влади, повернувшись до рук їхнього володаря!

— Тоді треба йти далі, якщо є куди, — зітхнув Фродо. [313]

Сем знову спохмурнів.

- Є один придатний шлях, — сказав Гандальф. — Я думав про нього з самого початку, ще коли ми готувались до походу; але дорога та малоприємна, і я не згадував про неї раніше: Арагорн був проти і хотів хоч би спробувати подолати перевал.

— Ну, якщо там гірше, ніж на Багряному Розі, то вже дійсно має бути моторошно, — сказав Меррі. — Але краще вже відразу дізнатися про все найгірше!

— Шлях цей веде до Морійських копалень, — сказав Гандальф. Гімлі стрепенувся, в очах його запалав вогник. Всіх інших при цьому імені охопив страх. Навіть для гобітів воно було овіяне легендарним жахом.

— Дорога до Морії є, - сказав Арагорн похмуро, — але чи знайдеться дорога з Морії?

— Зловісне ім'я, — сказав Боромир. — Не бачу необхідності йти туди. Якщо неможливо перейти гори, можна піти на південь, до Роханського проходу, де живе дружній народ — тобто так, як я йшов сюди. Можна ще перейти за Ізену, дістатися узбережжя, Лебенніну, а звідти — до Гондору, з моря.

— Під час твого походу на північ багато чого змінилося, Боромире. Хіба ти не чув про Сарумана? Мені ще доведеться зіткнутися з ним до кінця нашої історії. Але Перстень по можливості не повинен наближатися до Ізенгарду. Доки ми супроводжуємо Хранителя, Рохан для нас не існує. А щодо обхідного шляху — він неприйнятний за часом. Цілий рік пробиратися безлюдними, незаселеними землями — і навряд чи безпечними. За ними пильно стежать і Саурон, і Саруман. Прямуючи на північ, ти був у очах Ворога лише випадковою особою, його хвилював тільки Перстень. Але тепер ти належиш до Хранителів Персня, і бути тобі під одною загрозою з нами, поки не розпрощаємось. І з кожною милею, пройденою на південь під відкритим небом, небезпека зростатиме. Неприхована спроба перейти гори могла нам лише нашкодити. Якщо ми не зможемо сховатися і сховати свої сліди, надії на успіх мало. Тому я і раджу йти не через гори, не навколо гір, але під ними. У всякому разі, такого ходу Ворог чекає від нас в останню чергу.

— Ми не знаємо, чого він чекає, - сказав Боромир. — Може, він стежить за всіма дорогами, навіть малоймовірними. Тоді увійти у Морію те саме, що потрапити у пастку, [314] анітрохи не краще, ніж відкрито стукати у Чорний Замок. Морія — недобре ім'я…

— Про що ти кажеш! Порівнювати Морію з фортецею Саурона можна лише через незнання! — перервав його Гандальф. — 3 нас я один був у підземеллях Чорного Володаря, та й то у його тимчасовому й малому володінні, Дол-Гулдорі. Ті, хто входить у ворота Барад-Дура, не повертаються. Але я не повів би вас до Морії, якби не розраховував вийти. Туди могли проникнути орки, і це обернеться проти нас, згоден. Однак орки Імлистих Гір переважно були розсіяні й знищені в Битві П'яти військ. Орли бачили, як орки збираються знову, стягуються здалеку, але можна припустити, що до Морії вони ще не сунулися. Зате є