Читати книгу - "Коли курява спаде"

Тусиня Ронггонг, все ще вдаючи, що їй нема чого просити в людей, сказала:

— Моя донька…

— Поговоримо про ячмінь, — сказав я.

Темна шкіра тусині залилася червоним, і вона сказала:

— Я хочу познайомити тебе із своєю донькою.

— Я тебе вже познайомив із своїм управителем, а також із собою, ти ж досі нічого про себе не сказала, але тепер уже минув час для знайомств, тож справу з ячменем обговорюй із моїм управителем.

Сказавши це, я пішов, узявши з собою двох своїх хлопців-прислужників. Тусиня тепер пошкодувала, що зневажила людину. Вона вчинила помилку, якої часто припускаються розумні люди, — зневажила дурня. Однак у цей момент зневажити дурня родини Мерці було те саме, що зневажити всіх Мерці. Я почув позаду себе, як управитель сказав до тусині:

— Панич цього разу надзвичайно поблажливий: розстелив перед вами червону доріжку, коли ви приїхали, і відразу ж наказав мені вести з вами переговори про ячмінь, не те що минулого разу, коли приїхав туси Лха Шопа, — він чекав аж три дні, щоб тільки заговорити про ячмінь, а потім ще через три дні тільки дізнався, що він не продається за звичайною ціною.

— Мій управитель — гарний управитель, — сказав я до прислужників.

Однак вони не зрозуміли смислу мого захоплення. Тоді я спитав прямо в Аїра-молодшого:

— А ти в майбутньому будеш моїм гарним катом?

Проте він завжди ніяковів при згадці про те, що в майбутньому вбиватиме людей.

А от Соднам Г'ялцен, вихопивши в нього ініціативу, сказав мені:

— А я зможу стати тобі гарним воєначальником, навіть найкращим!

— Ти є раб, — відказав я, — а ще ніколи ні один раб не ставав воєначальником.

Проте він анітрохи не занепав духом і сказав:

— Однак я буду старатись і туси дарує мені волю, а потім ще буду старатись і стану воєначальником!

Тут знову поставало запитання: а хто ж буде тим туси, який триматиме в руках владу дарувати чи віднімати життя.

— Зі мною ви нічого не отримаєте, — сказав я.

Вони засміялись і я засміявся разом із ними. І так ми сміялися, сміялися, аж поки Соднам Г'ялцен не випрямився й не сказав:

— Паничу, а та дівчина така гарна!

Так, дійсно така гарна жінка трапляється, мабуть, один раз на сто років. Я навіть трохи пошкодував, що не дав змоги щойно туси Ронггонг познайомити мене з донькою. Однак оскільки я вже пішов, повертатися було соромно.

Управитель піднявся нагору й сказав мені:

— Туси хотіла розчулити тебе своєю гарною донькою, такий у неї був план, але ти не піддався. Паничу, я не помиляюся, ти — незвичайна людина, я залюбки робитиму все, що ти мені скажеш!

У мене вирвався легкий стогін, коли я відповів йому:

— Однак я вже пошкодував, що залишив вас. Я почав сумувати за тією дівчиною відразу ж, як тільки вийшов.

— Так, — сказав управитель, — якби панича не зворушила така краса, він би дійсно був таким дурним, як про нього кажуть.

— Я намагатимусь не виходити з цієї кімнати, а ти веди з ними переговори, — тільки й залишалося мені сказати.

Дивлячись на мій жалюгідний вигляд, управитель сказав:

— Паничу, навіть якщо ти й припустився невеликої помилки, туси не буде тобі докоряти.

— Іди, — сказав я йому на це.

Він вийшов і відразу ж наказав прислати до мене дівчину. Якщо доньку туси Ронггонг визнати для порівняння за квітку, то дівчина, яка тепер була переді мною, навіть і в листочки їй не годилася. Я її прогнав. Однак замість неї з’явилась інша. Мабуть, управитель хотів знайти мені дівчину, яка б розвіяла чари тієї красуні, однак він помилився, адже ту дівчину ніхто не міг замінити. І я зовсім не хотів відразу ж із нею йти в ліжко. Я тільки хотів із нею поговорити. У моїй голові промайнула така думка, що якби я поговорив із тією дівчиною, можливо, моя б голова прояснилася, і другий панич родини Мерці відтак не був би вже невиліковним дурнем.

Запопадливість управителя того вечора мене розсердила. Він навіть відрядив людину пошукати дівчину за