Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

— Якби мені не треба було вбивати стількох берберських піратів, — сказав він, — я б і сам відважився на таку подорож, йдучи слідом за знаменитим кузеном сеньйором Веспуччі.

До того часу він відправив на той світ не одного пірата, і його особистий флот, що в основному складався з відібраних у піратів кораблів, налічував тепер дванадцять суден, а їхні екіпажі були вірними лишень особисто Дорії. Однак себе він уже більше не вважав справжнім condottiere, оскільки його не цікавили битви на суші.

— Арґалія був останнім з нас, — заявив він, — а я — пережиток минулого.

У вільний від походів час він вів у Генуї політичні бої зі своїми суперниками — родинами Адорні та Фреґосі, які з усіх сил намагалися витіснити його з влади.

— Я маю кораблі, — промовив він, а тоді додав, не стримавшись навіть з огляду на присутність двох дам, а може, тому, що обидві дами були вбрані як молоді чоловіки, — а вони що мають? Навіть залупи лисої не мають, правда, Чево?

Чева Скорпіон, сильний, як віл, татуйований лейтенант, аж зашарівся і незграбно відповів:

— Ваша правда, адмірале, у них я не бачив чогось такого.

Своїх гостей Дорія провів до бібліотеки і показав їм ще не бачену ними річ, навіть Аґо, чий родич мав до неї безпосередній стосунок, не бачив Cosmographiae Introductio ченця бенедиктинця Вальдземюллера з монастиря Сант-де-Вож. Дорія розгорнув на підлозі мапу з майже настільки ж довгою назвою Universalis Cosmographia Secundum Ptholoemaei Traditionem et Americi Vespucii Alirumque Lustrationes, тобто Географія світу відповідно до традицій Птоломея та доповнень Америго Веспуччі й інших першовідкривачів. Птолемей та Америго на мапі були зображені у виглядів колосів-богів, що дивилися вниз на своє творіння, а на великому сегменті Mundus Novus з'явився напис Америка. «Я не бачу жодних причин, — писав Вальдземюллер в Introductio, — з яких хтось би міг не схвалювати цієї назви на честь Америго, першовідкривача, далекоглядного генія».

Зворушений Аґо Веспуччі зрозумів, що доля в особі його кузена, мабуть, вела його до нового світу впродовж усього його життя, хоч він завжди був закостенілою людиною і думав про несамовитого Веспуччі як про хвалькуватого купця, чиї розповіді треба було сприймати з часткою скептицизму. Він не дуже добре знав Америго і ніколи не намагався пізнати його краще, оскільки вони мали між собою дуже мало спільного. А тепер мандрівний Веспуччі був далекоглядним генієм, його іменем названо новий світ, і це було варте поваги.

Повільно, боязко, з великим трепетом, повторивши кілька разів, що він — не мандрівник за своєю природою, Аґо розпочав з адміралом Дорією обговорення подорожей свого кузена-першовідкривача. Пролунали слова Венесуела та Вера-Круз. А тим часом Кара Кьоз вивчала мапу світу. Вона реагувала на нові назви місць, ніби прислухалася до магічної формули, до заклинання, спроможного виконати її найзаповітніші бажання. Вона хотіла чути якомога більше. Вальпараїсо, Номбре-де-Діос, Какафуеґо, Ріо-Ескондідо, — промовив Аґо. Він стояв навколішках, спираючись на руки, і читав. Теночтшплан[55], Кецалькоатль[56], Тезкатліпока, Монтесума, Юкатан, — додав Андреа Дорія, — а також Еспаньйола, Пуерто-Рико, Ямайка, Куба, Панама.

— Цих слів я ніколи не чула, — сказала Кара Кьоз, — але вони мені вказують шлях додому.

Арґалія був мертвий.

— Принаймні, він помер у своєму рідному місті, захищаючи те, що кохав, — промовив Дорія, ніби написав невеселу епітафію, і підніс склянку вина. Аґо був не найліпшою заміною такого чоловіка, але Кара Кьоз знала, що іншого в неї нема. Саме з Аґо їй доведеться вирушити у свою останню мандрівку, з Аґо та Дзеркалом. Це будуть її останні охоронці. Від Дорії вони дізналися про припущення мореплавців, правителів Іспанії та Португалії, що дуже скоро буде знайдено прохід до Індії, придатну для судноплавства протоку через сушу Mundus Novus до Індійського океану. Багато людей шукали цю протоку не покладаючи рук. А тим часом колонії Еспаньйола та Куба були вже безпечні для життя, а таке місце як Панама, мабуть, стане ще безпечнішим. У тих місцях індіанці здебільшого перебувають під контролем іспанців та португальців, один мільйон в Еспаньйолі та ще два мільйони на Кубі. Багато з них навернулися у християнство, хоч і не розмовляють європейськими мовами. Узбережжя безпечні, і навіть внутрішні райони потроху освоюються. Можна було, скажімо, за певну суму замовити каюту на каравелі, що відходила з Кадиса[57] чи Палос-де-Маґуера.

— Тоді я вирушаю, — промовила принцеса сумно, — і чекатиму. Протоку, яку так наполегливо шукає стільки людей, поза сумнівом, буде знайдено.

Вона підвелася з притиснутими до стегон руками зовнішньою стороною долонь так, що її лікті опинилися зовні, а обличчя аж сяяло неземним світлом, і тепер вона нагадувала Андреа Дорії Ісуса Христа, Назаретянина, що творив дива, Христа, який множив хліби та рибу й оживив мертвого Лазаря. У Кара Кьоз був такий самий напружений вираз обличчя, який вона мала, коли зачаровувала Флоренцію, але тепер дещо потемнілий від горя та втрати. Хоч сили її полишали, вона мала намір використати їх ще раз, і використати так, як вони ще ніколи не використовувалися, спрямувавши історію світу у потрібному їй напрямі. За допомогою її чар та волі протока стане реальністю. Андреа Дорія глянув на молоду жінку, вбрану в