Читати книгу - "Четверо в яхті"

Спочатку оцініть самі себе.

Він одвернувся і пішов у свою кімнату.

— Справді, займіться насамперед самі собою, — обізвалася Люцина. — Що мав робити хлопець, від якого невідомо чому відвернулися товариші?

— Це так… Але давати байдарку… — не піддавався Войтек.

— Гаразд! — обрізала Люцина. — Поговоримо про це пізніше. Ви, звичайно, наробили дурниць. Але тепер треба в міліцію…

— Може, він знайшовся, — буркнув Здісь. — Може, міліція щось знає?

Люцина глянула на нього, заперечливо хитнула головою. Здісь сказав, що в тому селі повідомили міліцейський пост про байдарку. Нарешті він знову поїхав, освітлюючи ліхтариком темні кущі і калюжі.

Знову всі чекали. Люцина втішала себе й інших — погода стане краща, і тоді «Аталанта» зможе обшукати очерет.

— Там є мілини, часом навіть каміння, наприклад, біля Чортового острова. І взагалі в тому боці, — говорила вона. — Тому в таку бурю не можна їхати на середину озера. Але на таких мілинах, хто знає…

Вона замовкала, і обличчя хлопців ставали похмурі.

Будь-які надії на те, що розпогодиться і що можна буде вирушити яхтою, зникли. Всі чекали тільки на Здіся.

Він повернувся уже вночі, страшенно стомлений. Останні п'ятнадцять кілометрів до Гожиялок він їхав проти вітру.

Здісь привіз погані відомості. Андрійко не приходив у міліцію ні в Миколайках, ні в Пішу, ні в Момайнах, хоч місцевий пост повідомив усіх про нещасний випадок. Кількагодинні розшуки на п'ятикілометровому узбережжі біля села, де викинуло байдарку, теж були безрезультатні.

— Шукали біля берега, — розповідав Здісь. — На озері жоден човен тепер не втримається. Тому… Може, в очереті?

Всі мовчки розійшлися по своїх кімнатах.

СПІЙМАЛИ!
1

Вітер, дощ і холод тривали вже другий день. Хлопці прокинулись дуже рано, лежали, скоцюрбившись під одіяльцями. Вони здригалися тільки від думки, що треба вставати, позіхали від того, що передбачається нудний день, намагалися не дивитись один одному в очі.

Першим не витримав Здісь.

— Що й казати, ми поводилися мов дурні… і свині, — додав, трохи подумавши.

Товариші не протестували. Куцик перевернувся на спину, глянув на стелю з потрісканою штукатуркою.

— Даремно ми його так лаяли, — вів далі Здісь. — І чого ми на нього так напустилися?

— Це правда, — кинув Куцик. — По-дурному вийшло. Так, Войтеку?

— Умгу!.. — промурмотів Войтек, не відвертаючись од стіни.

Кілька хвилин Здісь і Куцик пригадували хід подій, різко критикуючи свою поведінку і не розуміючи, як вони могли дійти до цього.

— Дайте мені спокій! — не витримав, нарешті, Войтек. — Справді, чого ви причепилися! Ну, може, ми й того… пересолили. Але з нього теж не робіть ангела!

— Войтеку! — грізно сказав Куцик. — Думай, що говориш!

— А що, справді! Брехав він чи ні? Брехав…

— Войтеку!

— Що, Войтеку?! Скільки він нам набрехав про ці цеглини, страхіття, напади, привиди! А ви тепер…

Хлопці півгодини сварилися. Здісь намагався з'ясувати кілька справді незрозумілих справ, які з ними трапились, але, крім факту зникнення ключа, все здавалося тепер не вартим уваги.

— Так, — сказав Здісь. — Неясно… А з цим Джакі, пам'ятаєте? Як Андрійко скаржився, що він його переслідує?

— Ну й що з того? — засичав Войтек.

— Чому я в цьому раніше не розібрався! — плеснув себе по лобі Здісь. — Коли ці типи сказали, що за байдаркою йшла яхта з чорним прапором…

— Ну й що з того, я тебе питаю? — Войтек аж підвівся на ліктях. — Не Андрійко ж був на тій байдарці!

Тут він мав рацію, і Здісь замовк. Войтек примусив їх погодитися з тим, що Андрійко останнім часом дуже змінився.

— У нього просто був якийсь містицизм! — вигукнув Войтек.

— А хто винний у цьому? Ми теж, бо не виховували хлопця, — кинув Здісь.

На цьому сварка припинилася. В кімнаті було страшенно холодно, тому Здісь, натягнувши на себе всі светри і спортивний костюм, сказав:

— А може, затопити грубу?

— Навіщо? Протяги все одно вихолодять кімнату, — позіхнув Куцик.

— Але хоч на хвилинку людина зігріється. Пам'ятаєш, як у Джека Лондона бродяга у вагоні палив газети? Зрештою, вікна можна чимось позатикати. А тут навіть папери…

Він одчинив дверцята грубки. На попелі ще з минулої зими лежало кілька папірців. Зверху стирчала недбало зім'ята паперова кулька. Здісь витягнув сірники, узяв цю кульку і вже хотів підпалити, коли протяг погасив сірник.

— А, чорт! Ну й дме! — сказав він люто.

Здісь розгорнув кульку і побачив перше з краю слово «хрестик». Він пізнав незграбні карлючки Андрійка.

Здісь підвівся, розгладив папірець. Дивлячись на нього, Куцик і Войтек почали допитуватись, що він там знайшов.

— «Хрестик»! — промовив Здісь. Потім додав: — Хлопці, він тут щось понаписував.

Тепер усі троє, забувши про холод, оглядали зім'ятий аркушик паперу. Було тут кільканадцять слів, наспіх написаних олівцем. Деякі були перекреслені, кілька рядків зовсім нерозбірливі. Але й те, що їм пощастило прочитати, здавалося, не мало сенсу.

Ось що там було написано:

І. Фанера

а) Радост

б) Подсядло

— Виламана! Ключ

в) рухається

Що з полоненими?

Курки все дохнуть

(одне речення перекреслено дуже старанно)

ІІ. А. ідійотка

б. а в присутності людей дуже ввічливий.

в. Крадіжку приховав

Стеля Стеля!

III. (щось перекреслено)

Хоч би тебе тягнули невидимі кроки

Чому