Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 99

Зустрівшись зі мною поглядом, Дракон швидко наблизився і міцно обійняв, вибивши все повітря з легень.

- Вибач! Ти злякалася? - промовив, намагаючись вирівняти подих.

- Ні, тобто ... - промовила я приглушено, кудись в область його ключиці.

З тією ж швидкістю, що обійняв, принц мене відпустив. Напевно, згадавши, що ми у цій залі не одні.

Одночасно ми подивилися у бік Льодяника. Я полегшено видихнула, якою б вона не була гадиною, але так померти від лап жахливої ​​істоти нікому не побажаю.

Поруч із Білою леді височіла величезна крижана брила, що була лише хвилину тому потойбічним чудовиськом. Не тільки ми завмерли, дивлячись на картину, що з'явилася, здається, весь зал зараз дивився на заморожене чудовисько.

Перша думка, що спала мені, була про те, що дівчина в страху сама себе видала, і тепер ніяк не зможе називатися Білим драконом, але як виявилося пізніше, мої висновки були поспішними.

- Ось це так! - несподівано вигукнув Вовченя, що вирвався моїх рук, як тільки все закінчилося. – Як ви його!

Маленький принц з таким захопленням дивився на старшого брата, миттєво забувши про те, що я завадила йому магічити, що мимоволі відчула полегшення.

Здається, коли я заплющила очі, він навпаки, примудрився висунутися і побачити бій Дракона.

Хлопчисько вибіг уперед і почав крутитися, зображуючи воїна в битві і розмахуючи уявною зброєю.

Асгард посміхнувся і погладив малюка по голові.

- Ваша високість, - звернувся він до Вовченя, зупиняючи того. - Захищайте пані, мені необхідно ненадовго відлучитися.

Халгер завмер миттєво ставши серйозним.

- Не хвилюйтеся, брате! - відповів поважно, але потім обернувся до мене і, насупившись, додав. - Я вже не маленький і зможу захистити вас!

І прозвучало це як загроза та натяк на нещодавні події.

- Вибачте, принце, - швидко зрозуміла я, що треба відповісти. - Я так злякалася, що сховалася за вами. Від страху не знала, що роблю. Дякую, що були зі мною поряд і не залишили. Ви дуже хоробрий!

Я сказала майже чисту правду. Маля виявилося справді сміливим і рішучим, просто ворог був ще йому не по зубах.

Обличчя маленького захисника відразу змінилося, змінивши гнів на милість.

- Ось і добре! - промовив Дракон і, заспокійливо посміхнувшись наостанок, подався на інший кінець зали, де височіла крижана громада другого чудовиська.

Бал на цьому, здається мені, скінчився. Ті гості, що ще залишалися в залі, почали квапливо йти.

Лід, що огорнув істоту почав потихеньку танути, і цілком можливо, що потойбічна тварина з відходом заморозки, оживе. Крижану статую оточили стражники, збернувши на неї гострі вершини мечів. Принци з імператором і невеликою купкою чиновників про щось бурхливо розмовляли.

Білу дівчину відвели під ручки, бідолаха намагалася зомліти. Запізніла реакція. Ті, хто хотів, знепритомніли, коли тварюки тільки крокували по залі. Я посміхнулася її удаванням. Чого вже тепер зображати з себе слабку і немічну, коли здатна наодинці зупинити чудовисько.

Настав час і мені звідси йти. Мій захисник стояв поруч, з цікавістю намагаючись розглянути льодяник із монстра в центрі зали.Видно було по його обличчю, що він із великим бажанням зараз обстежив би чудовисько, аніж охороняти мене. Але малюк стійко перемагав свою зацікавленість.

- Думаю, мені краще втекти, - звернулася я до нього. - Проведете мене до виходу?

Він з таким жалем подивився на крижану істоту, що я швидко додала:

- Після можете сюди повернутися.

Халгер радо кивнув, зрозумівши, що він ще матиме шанс познайомитися з моторошним монстром. Ох, ці хлопці! Мене все ще трясе від подібної зустрічі, і близько не підійшла до такого, а його аж розпирає від цікавості.

Ми з принцом рушили на вихід, коли до нас несподівано підійшов лікар.

- З вами все гаразд, пані? – спитав він вклонившись.

Я трохи розгубилася. Пам'ятає мене цілитель чи ні. Судячи з розсіяного погляду, все ж таки, ні.

- Дякую, зі мною все гаразд! – відповіла чемно.

- Я надішлю вам свою служницю, вона простежить за вашим здоров'ям, - видав колишній татко, дивуючи своєю пропозицією.

За цим щось крилося, але я поки що не розібрала у чому справа.

– Не треба, – швидко відмовилася. – Я сама можу…

- Та я знаю, що ви самі можете залікувати свої рани, але це наказ імператора. Я мушу про вас подбати!

Ось воно як… Тепер зрозуміло.

- У такому разі буду рада її прийняти, - вклонилася я наостанок лікарю і продовжила шлях до дверей разом з маленьким принцом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍