Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Три роки потому
Емі
Осінь цього року видалася незвично теплою. Сонце лагідно торкалося щік, вітерець тихо шелестів золотим листям, а в повітрі віяло особливою тишею — затишною, домашньою.
Ми з Тимофієм сиділи на подвір’ї Аріни та Матвія. Такі зустрічі давно стали нашою доброю традицією. Ми жили поруч, бачилися часто — то в нас, то в них.
Діти гралися на траві біля невеликого дитячого майданчика. Щось бубоніли одне одному на своєму, дитячому — зрозумілому лише їм. А потім Сашко простягнув величезний букет жовтого листя, який щойно назбирав Соломійкі. Вона заливалася сміхом і з радістю прийняла його, ніби то був справжній скарб, а не просто осінні листочки.
Ми всі розсміялися, перекинулися веселими поглядами, й Аріна жартома промовила:
— Ну що, може одружимо їх років за двадцять?
— Хіба що за сорок, — пробурмотів Тимофій, насупившись. — Я свою принцесу нікому не віддам. Навіть Сашкові.
Я засміялась і поцілувала його в щоку.
— Ой, та не ревнуй, татусю. Для весілля ще зарано.
Матвій і Аріна розсміялися ще голосніше.
— А ти не смійся! — звернувся Тимофій до Матвія. — Ось побачимо, що ти скажеш, коли у тебе з’явиться донька.
А у Матвія з Аріною й справді незабаром мала народитися дівчинка. Аріна вже була на великому терміні, з акуратним округлим животиком, який вона постійно лагідно погладжувала. А Матвій ніжно тримав її за руку й дивився так, що аж перехоплювало подих. Їхнє щастя було відчутне буквально у повітрі — таке щире, спокійне, справжнє.
Я любила ці наші затишні зібрання. Час від часу компанія ставала ще більшою — до нас приєднувались батьки Аріни та Матвія, а також наші мами з Тимофієм — зі своїми чоловіками. Так, наші матусі теж знайшли своє щастя.
Виявилося, що мама Тимофія ще до народження Соломійки була у стосунках, просто соромилася розповісти про це синові. А коли на виписку з пологового приїхала моя мама, Любов Миколаївна познайомила її з другом свого чоловіка — і в них закрутився роман. Тепер вони разом подорожують по Італії, і ми щиро раді за них.
Іноді приходять Ліза з Деном. Як і розповідала мені Ліза, Ден довго пручався, не хотів серйозних стосунків, але вона все ж полонила його серце. Він здався — і кілька місяців тому у них народився синочок.
— Тим, я хотіла тобі дещо сказати, — промовила я до чоловіка, коли ми повернулися додому.
Соломійка гралася на килимі поруч і була зайнята своїми новими іграшками, які подарували їй Аріна з Матвієм. Тож у нас був час на серйозну розмову.
— Щось трапилося? — запитав він, дивлячись мені в очі.
— Нууу… і так, і ні, — відповіла я обережно, дістаючи тест з кишені. Я простягнула його Тимофію. Він несміливо взяв його до рук і довго дивився, не кажучи ані слова. Через це я почала трохи нервувати. Пам’ятала, що він говорив після моїх пологів, і боялася, що його думка не змінилася.
— Це… це правда? — нарешті запитав Тим тихим, майже тремтливим голосом.
— Угу… Я була в лікарки. Вона підтвердила вагітність. Чотири тижні.
Після моїх слів він обережно взяв моє обличчя в долоні й поцілував мене в губи.
— Як же я тебе кохаю, — прошепотів він мені просто в уста.
— Ти… ти радий?
— Звичайно. Я дуже щасливий. Ти думала, я не зрадію?
— Просто ти говорив, що більше не хочеш дітей. Що боїшся за мене…
— Так, говорив. Але зрозумів, яке це щастя — діти. Я й зараз боюся… Але ми впораємося. Разом.
Я обійняла його, притиснувшись щокою до його грудей, відчуваючи, як сильно б’ється його серце.
— Дякую, що ти є, — прошепотіла я. — Що просто поруч.
— Ти ж моя Емі. Я обіцяв бути з тобою, до кінця життя.
У цей момент Соломійка повернулася до нас і простягнула вгору ручки, вимагаючи обіймів. Тимофій підхопив її й посадив на руки, а вона щасливо всміхнулася, ніби вже знала, що в її житті з’явиться ще хтось особливий.
— Думаєш, вона буде рада братику чи сестричці? — запитала я з усмішкою.
— Думаю, так. Вона ж така ж, як її мама — з великою любов’ю в серці, — відповів Тим, цілуючи доньку в маківку.
А я просто сиділа поруч і ловила цей момент. Простий, домашній. Наповнений світлом, надією і новим початком.
Через два місяці, за тиждень до Нового року, Аріна народила дівчинку — Алінку. А ще за сім місяців у нас із Тимофієм з’явилася друга донечка — Мілана. Цього разу пологи пройшли легше й без ускладнень, але Тимофій нервував так, ніби це було вперше.
Коли ми повернулися додому вже вчотирьох, я подумала: життя — неймовірне. Таке непередбачуване, іноді складне, але водночас прекрасне. Особливо, коли поруч ті, кого ти любиш усім серцем.
Я подивилася на Соломійку, яка з цікавістю заглядала в колиску до маленької Міланки, і посміхнулася. В її очах було стільки захоплення та ніжності, що серце стискалося від щастя.
Погляд ковзнув до Тимофія — мого коханого чоловіка, надійного, уважного, мого всесвіту. Він стояв поруч і в його очах я бачила любов. Справжню. Ту, що проходить випробування і тільки міцнішає з часом.
У цю мить я зрозуміла — саме таке життя я завжди уявляла. Саме про це мріяла. Коли поруч — найрідніші. Коли дім наповнений дитячим сміхом, теплом і коханням. Коли серце більше не шукає, бо вже знайшло своє назавжди.
Любі читачі, дякую вам за те, що пройшли цей шлях разом із моїми героями і подарували свій час цій історії. Я щиро сподіваюся, що вона зайняла місце у вашому серці — так само, як і в моєму.
Попереду ще багато захопливих історій про кохання, і наступна — не виняток. Запрошую вас до прочитання моєї нової книги «Тінь помилки».
Це історія про перше кохання та перший душевний біль. Можливо, її сюжет здасться трохи банальним, але я вірю, що він торкнеться глибини вашою душі.
З любовʼю, Кері Ло🤍
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли ти поруч , Кері Ло», після закриття браузера.