Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

Емі

Сьогодні з ранку все пішло шкереберть. По-перше, я проспала. По-друге, чайник вирішив, що закип’ятити мені воду — це занадто складне завдання для нього. По-третє, поки я поспішала до офісу, мені пощастило зламати підбор улюблених туфель, залити кавою блузку й, звісно ж, застрягти у ліфті разом із сусідом, який наполегливо вірить, що душ — це змова великих корпорацій.

Тож коли я нарешті влетіла в офіс, задихана, скуйовджена, в м’ятій блузці й зі спізненням у двадцять хвилин, мені було вже якось байдуже, що генеральний дивиться на мене так, ніби особисто я винна в глобальному потеплінні.

Хай там як, а я могла дозволити собі не звертати уваги на такі погляди. Попри мій хаотичний вигляд, я була одним із найцінніших співробітників компанії. Від мого відділу залежали фінансові прогнози, стратегічні рекомендації та великі контракти, тож керівництво швидше турбувало б, моє звільнення, ніж запізнення. Тому генеральному доводилося миритися з цим моїм невеликим недоліком.

Швидко перевдягнувшись у запасну блузку, яку тримала в офісі на такі випадки, і взувши балетки, що завжди мала під рукою, щоб не бігати по офісу на підборах, ще раз кинула погляд на свої нещасні туфлі, взяла каву й занурилася в роботу.На сьогодні у мене був цілий список завдань: аналіз нових ринкових тенденцій для одного з ключових клієнтів, підготовка фінансових звітів для інвесторів, перевірка даних перед важливою презентацією, а також участь у переговорах із потенційним партнером.

Я встигла переглянути кілька аналітичних звітів, виправити помилки в прогнозах і уточнити показники в презентації, перш ніж вирушила перевірити, як підготували переговорну до сьогоднішньої наради.

Та щойно відчинила двері, завмерла, втупившись у… досить незвичну картину.

На столі лежала напівгола дівчина, а між її розведених ніг стояв чоловік зі спущеними штанами.

Я не ханжа й усе розумію: пристрасть іноді накриває в найнеочікуваніших місцях, тому спершу пробурмотіла вибачення й уже зібралася повернутися до роботи. Але щось у всьому цьому здалося мені знайомим…

— Почекайте, — сказала я й обережно озирнулася.

Щойно я придивилася, серце забилося сильніше. Переді мною стояв Артем — мій хлопець, а під ним — новенька з бухгалтерії, якій, мабуть, тільки-но виповнилося вісімнадцять.

Найсміливіше було те, що вони зовсім не помітили, як я стояла в дверях. Він продовжував несамовито вбиватися в неї між стегон, а вона протяжно стогнала.

— Кхм-кхм, — награно закашляла я. — Вибачте, я вам не заважаю?

Артем відскочив від дівчини, мов ошпарений, і почав судомно натягувати штани. Лише коли підняв голову й побачив мене, на його обличчі застигли страх і здивування.

— Емі, люба, це не те, що ти думаєш…

— О, ну звісно. Ти, мабуть, просто підсковзнувся і випадково впав на голу дівку, — пирхнула я.

Новенька, метушливо одягаючись, ледве встигала виправити свій вигляд.

— А ти, кралечко, — продовжила я, — хіба не знала, що в нього є дівчина? Чи тебе такі дрібниці не турбують?

— Я… я… — пробелькотіла вона.

— Ой, іди вже звідси, — перебила я. — І наступного разу думай головою, а не тим, що між ногами.

Дівчина швидко підскочила, поправляючи одяг, і вислизнула з переговорної.

Я перевела погляд на Артема.

— А ти козел дворовий, зараз отримаєш!

— Емі, люба, не гарячкуй, — пробелькотив він, досі притримуючи штани.

— Не називай мене так, козлина! — закричала я, хапаючи пляшку з водою зі столу та з усієї сила жбурнула її в нього.

— Ти що, збожеволіла?! Ти ж мало мені в голову не влучила!

— Шкода, що «мало».

Я зробила крок у його бік, а він почав відступати, притримуючи штанину.

— Артемчику, тебе що, на малоліток потягнуло?

— Вона повнолітня!

Я лише фиркнула:

— О, ну тоді це зовсім інша справа! Тепер усе в порядку! — саркастично вигукнула я.

Він відкрив рота, ніби хотів щось сказати, але, помітивши, як я знову стискаю другу пляшку, швидко замовк.

Та я не встигла насолодитися цим моментом, як він різко промовив:

— Взагалі-то, ти сама винна!

Я повільно кліпнула.

— Що?

— Ти весь час занурена в роботу! — випалив Артем, ніби це мало виправдати його зраду. — Я дорослий чоловік, у мене є потреби!

Я зціпила зуби.

— Потреби?!

— Так! — він картинно зітхнув, ніби я змушувала його страждати. — Ти завжди зайнята, ніби цей нескінченний потік аналітичних звітів і стратегічних рішень — єдине, що тобі цікаво. Я що, мав терпіти?

Я ошелешено подивилася на нього.

Як керівник відділу аналітики, я справді неодноразово відкладала особисте життя на користь роботи. Але навіть у найсміливіших прогнозах не очікувала, що це стане виправданням для зради.

Від люті мене аж затрусило.

Я мовчки схопила пляшку з водою й з усієї сили жбурнула в його напрямку.

— Ти серйозно?! — гаркнула я. — Оці дві хвилини жалюгідного смикання — це і є твої «потреби»?!

Артем встиг ухилитися, але пляшка зачепила його за плече.

— Ай! Ти що, божевільна?!

— А ти — мерзотник, — рявкнула я у відповідь.

За дверима почулося приглушене перешіптування.

Я різко розвернулася й помітила, що біля переговорної зібралося майже пів офісу. Колеги, явно насолоджуючись виставою.

Прекрасно.

Я глибоко вдихнула, повернулася до Артема й чітко вимовила:

— Значить так, козел. Щоб сьогодні ж забрав свої речі з моєї квартири.

— І куди я піду?

— А мені байдуже. Хоч до дівки з бухгалтерії.

Я розвернулася й попрямувала до виходу, але за спиною почулося:

— Ти холодне стерво! І в ліжку ти колода!

Я зупинилася, але навіть не обернулася.

Те, що я стерво, я й так знала. А от щодо колоди — тут у мене були великі сумніви. Але сперечатися з цим придурком я не збиралася.

Я обвела поглядом співробітників, що спостерігали за цим цирком, і сухо заявила: