Читати книгу - "Рембо"

class="p1">Муса вчепився в сорочку Рембо. Вони вийшли з лощини.

Буря поглинула їх.

РОЗДІЛ 3

Вітер штовхав Рембо в спину та пригинав його до землі. Пісок дер голу шкіру на шиї, голові й руках, різав вуха. Рембо втратив уявлення про час і простір. Муса сказав афганцям, щоб через годину вони йшли, але здавалося, що пройшло не менше півгодини. Постійна круговерть піску вселяла Рембо думку, що більше нічого, крім бурі, нема, що долина давно провалилася в тартарари й він падає в безодню, а його шлунок грудкою підкочує до горла.

Муса, який ішов позаду, усе міцніше стискав сорочку Рембо, а сам Рембо сильніше тримався за гімнастерку Андрєєва. Час від часу росіянин зупинявся, нахилявся вперед і ретельно коректував їх курс за компасом. Здавалося, пройшло ще не менш як півгодини, хоча Рембо намагався переконати себе, що насправді вони залишили лощину не більше десяти хвилин тому.

«Фортеця. Ми повинні були б уже вийти до неї, — подумав він. — Напевно, Андрєєв десь помилився. Ми проскочили мимо. Вона вже позаду. І тепер ми будемо йти, поки не впремося в протилежний бік долини».

Дисциплінованість боролася в ньому з побоюваннями. Розум придушував розчарування. Рішучість гнала його вперед.

Попереду з’явилося розсіяне піском світло, і сумніви зникли. Прожектор! Фортеця! Рембо відчув приплив збудження, коли помітив друге, а потім і третє мутні джерела світла. Ланцюжок вогнів тягся впоперек їх шляху.

Прожектори не були небезпечними. їх розмите світло скоріше допомагало орієнтуватися по них як по маяках.

Андрєєв зупинився. Рембо не зрозумів чому й постарався глянути, що ж там попереду. Він розрізняв якусь тінь перед росіянином, але не міг зрозуміти, що це.

Раптом до нього дійшло.

Колючий дріт.

Він лежав петлями заввишки по груди просто перед ними, немов величезна іграшка зі смертельно гострих пружинок, витягнута на всю довжину.

По дорозі в долину Андрєєв пояснював їм:

— Я допомагав мінувати поле. Воно починається відразу за колючкою. Так зроблено спеціально, щоб солдати на нього випадково не зайшли й не підірвалися.

Колючий дріт і справді був скоріше символічною межею, ніж серйозною перешкодою, і Рембо з його двома попутниками досить було накинути на нього ковдру.

Кілька шипів проткнули цупку тканину та подряпали ноги Рембо, але біль був не сильним.

Тепер вони стояли на межі мінного поля, і хоча Андрєєв попередив, що фортеця розташована за п’ятдесят метрів від дроту, Рембо все ще не міг розрізнити стіну. Прожектори, два по кутах фортеці й один посередині стіни, повільно оберталися, прощупуючи дно долини. Незважаючи на те, що Рембо був зовсім близько, він не боявся, що вони його намацають. По них ковзнув промінь, і вони залягли біля колючого дроту, Пройшло кілька напружених секунд. Сирена не завила.

Як пояснив Андрєєв, вертольоти, танки й БТРи зберігалися за щитами з рифленого заліза, що закривали дальню частину фортеці. Ця відведена для техніки територія була критою, але вертольоти стояли під відкритим небом, а під час бурі машини накривали брезентом.

Спереду та з боків усе було відкрито, зате охорона постійно патрулювала цю частину периметра, іноді навіть із собаками. «Питання втім, — подумав Рембо, — чи ходять патрулі в таку скажену погоду, як зараз». Звичайно, це ще не справжня чорна буря, але дме сильно. Наскільки чітко спрацює варта вночі, коли безупинно дує вітер із піском? Навряд чи вони зараз у гарній формі. Вони ж ризикують. Зайві півгодини на такому вітрі можуть закінчитися лазаретом. Цілком можливо, що начальство вирішить сховати варту під прикриттям стін, розраховуючи, що вибухи на мінному полі завжди попередять вартових на вишках про наближення супротивника.

А може…

Але він не міг розраховувати на «може», і до того ж у цей момент їм треба пройти мінне поле. Андрєєв повернувся до кілець колючого дроту. Він став обережно намацувати шлях уздовж нього, поки не добрався до одного зі стовпчиків. Дійшовши до нього, він знову повернув у бік фортеці.

Черговий сніп світла змусив їх втиснутися в землю. Пройшло кілька напружених секунд. І знову ніхто не підняв тривогу.

Рембо встав на коліна й відчув, як поруч Муса й Андрєєв зробили те ж саме. Андрєєв почав повільно просуватися вперед.

Ми закладали вибухівку, орієнтуючись на стовпи, — пояснив Андрєєв.

Тобто немає системи в мінуванні поля, — сказав Рембо.

Так, якщо ви хочете перетворити дорогу або поле в пастку, на якій підірветься загін або машини. Інша справа фортеця. Припустимо, повстанці прорвуться через дротове загородження. Дріт — це перешкода. Припустимо, вони підірвуться на мінах. Доведеться забирати все, що від них залишиться. Значить, на поле повинні будуть вийти солдати. Звичайно, вони підуть з міношукачами, однак набагато безпечніше, якщо солдати заздалегідь знають, де міни. У нас була спеціальна система, як ставити міни відносно стовпів; вона базується на непарних числах: один, три, п’ять і сім. Вони означають кількість кроків убік фортеці від стовпів. На раз ми ставили міну за метр справа. На три — за метр зліва. І так далі. Після семи ми змінювали напрямок. Справа — зліва…

— Досить! — Рембо підняв руки. — Ти мене переконав. Без твоєї допомоги нам через міни не пробратися.

І Андрєєв їх повів. Зігнувшись під струменями піску та вітром, він обережно обмацував землю й помалу просувався вперед.

Рембо та Муса йшли за ним.

«Якщо він помилиться, ми злетимо в повітря всі разом, — подумав Рембо. — Але ми не можемо відставати. Ми повинні йти по п’ятах, щоб бачити, куди він стає».

Через обліплений піском грим на обличчі Рембо почав протікати піт. Андрєєв обережно йшов усе далі й далі.

Почуття часу знову зрадило Рембо. Ми довго баримося! Люди, які залишилися з конями, підуть раніше, ніж ми доберемося до фортеці!

Але Рембо не насмілювався підганяти Андрєєва. Андрєєв щось подумав, зробив крок, другий, і зупинився.

Рембо завмер у тривожному чеканні. «Мабуть, росіянин заплутався й не знає куди йти, — подумав він. — Ну давай же! Ми не можемо залишатися в цій пастці.

Його пульс пришвидшився від хвилювання, коли він побачив, що вони знову вийшли до колючого дроту.

Росіянин кинув на нього ковдру. Вони швидко подолали перешкоду.

Рембо поспішив до стіни.

Після другого ряду колючого дроту мін нема, попереджав Андрєєв. Там уже треба побоюватися тільки варти.

Але чи будуть узагалі вартові в таку погоду? Якщо так, то Рембо зможе побачити їх лише під самим носом.

Але він не міг собі дозволити про це турбуватися. У нього вистачало інших проблем.

Наприклад, що робити з Андрєєвим. Радянський солдат свою справу