Читати книгу - "Рембо"

зробив. Він провів Рембо й Мусу через мінне поле. І тепер від нього шкоди більше, ніж користі.

Чи можна довіряти Андрєєву? Це питання мучило Рембо. Якщо дозволити йому разом із ними проникнути в фортецю,

чи не побіжить він до варти? Чи не дасть він знак охороні? Які в Рембо підстави хоч трохи йому вірити?

Ніяких.

І скільки завгодно причин для підозр. Андрєєв цілком міг прикинутися перебіжчиком, щоб зберегти собі життя.

Я повинен урятувати Траутмена! Я не маю права через когось зірвати операцію!

Ще в таборі, узявши Андрєєва із собою, Рембо добре уявляв собі наслідки цього кроку, але подумав, що в нього буде час усе зважити та прийняти остаточне рішення по дорозі до фортеці.

Але тепер часу на роздуми вже не залишалося. Він мав зважитися. Що ж робити з Андрєєвим?!

Росіянин був зовсім поруч, він стояв, притиснувшись до стіни.

Траутмен.

Невловимим для Андрєєва рухом Рембо дістав ніж. Він приготувався закрити йому долонею рот і в той же момент ударити ножем у спину.

Смерть буде майже миттєвою. З рота не вирветься ні звуку.

Я не хочу цього!

Але в мене немає вибору.

Рембо напружив м’язи для кидка.

І не міг поворухнутися.

Він закликав на допомогу всю свою волю.

Ну ж!

Не можна так ризикувати через нього!

Давай же!

Надто пізно. Андрєєв відскочив від стіни.

Рембо рвонувся, щоб зупинити його. Його підозри справдилися. Увесь цей час росіянин тільки й думав, як утекти. У такій бурі я його нізащо не спіймаю!

Але Андрєєв не збирався тікати. Він мчав у бік вартового, чия фігура плямою позначилася в піщаній бурі.

Андрєєв ударив солдата в щелепу прикладом гвинтівки.

Вартовий відлетів назад.

Андрєєв ударив ще раз. Вартовий упав.

І більше не ворушився.

Для вірності Андрєєв наніс третій удар і став на коліна перевірити пульс. Обернувшись, він побачив просто над собою Рембо з занесеним для удару ножем.

Рембо сховав клинок.

Сьогодні вночі Аллах подбав про тебе, Андрєєв.

Вони відтягнули вартового до стіни. Рембо вибрав місце саме посередині між двома прожекторами на куті. Від одного до іншого було принаймні сто метрів. Він зняв із плеча бухту мотузки, переконався, що вона ніде не заплуталася, і звільнив той кінець, до якого був прив’язаний гак. Розкрутивши гак, він спробував закинути його на стіну, але порив вітру завадив йому.

Гак утратив швидкість і впав, не долетівши.

Рембо повторив спробу.

Чи патрулюють вартові стіну в таку бурю? Чи вони ховаються у вартових будках? Чи заглушить виття вітру удар гака об камені?

«Ну, з Богом», — подумав Рембо.

Він ще раз метнув гак.

Цього разу гак зачепився.

РОЗДІЛ 4

Траутмен відірвав голову від закривавленої підлоги яскраво освітленої камери та здригнувся від тупоту по коридору двох пар важких чобіт. Траутмен багато разів чув ці кроки й не міг сплутати їх ні з якими іншими. Він зіщулився в передчутті нових катувань.

Але полковник Зейсан порушив звичний порядок. Він не наказав охоронцеві відімкнути двері. Він не ввійшов, карбуючи крок, усередину в супроводі прапорщика Каурова, а затримався в коридорі. Глянувши в маленьке заґратоване віконце, Зейсан заговорив різким голосом, немов водив напилком по металу.

Моє начальство незадоволене останніми інцидентами в цьому секторі. А я незадоволений тим, що воно невдоволене. Обіцяю, що найбільш незадоволеним будеш ти. Моє терпіння закінчилося. Будеш відповідати на питання?

Траутмен простогнав:

Якщо я вам відповім на них, ви відразу розстріляєте мене. Як полонених повстанців.

А якщо не станеш відповідати, то пошкодуєш, що тебе не розстріляли. Ти поки не знаєш, як може бути боляче. Обіцяю, сьогодні вночі ти в мене заговориш. А ще обіцяю, що після цього ти отримаєш нагороду. Тобі дадуть води. Я вимкну лампи у твоїй камері. Навіть лікаря пришлю, щоб він тобі дав знеболювальне. Батіг і пряник. У тебе є тридцять хвилин. Подумай. За цей час у тебе з’явиться ще одна вагома причина відповідати.

Полковник замовк і відійшов від віконця камери.

«Що він мав на увазі, коли говорив про вагому причину відповідати?» — подумав Траутмен. Може, зараз відкриються двері, і прапорщик Кауров кинеться на нього?

Справді двері відкрилися, але не ті, що вели в камеру Траутмена, а сусідні, у камеру справа.

Скільки тобі років? — почув він питання, поставлене Зейсаном англійською й афганським діалектом.

Тремтячий хлоп’ячий голос щось відповів йому.

Тринадцять? — перепитав Зейсан англійською, і додав на діалекті. — Як шкода.

Траутмен не розумів, що все це означає. Чому Зейсан перекладає все, що говорилося в сусідній камері? І несподівано його осінило.

Він перекладає для мене!

Господи, він хоче, щоб я розумів, що відбувається.

Як шкода, — ще раз повторив Зейсан спочатку англійською, а потім на діалекті. — Там, у сусідній камері, сидить чоловік, який не хоче відповідати на мої питання. Через його впертість мені доведеться розпитувати тебе. Чи знаєш ти, де ховається ватажок заколотників на ім’я Мосаад Хайдар?

Хлопчик із тремтінням у голосі відповів щось афганською.

Ні? — запитав Зейсан. — Як шкода. Прапорщику, вилий йому кислоти на груди.

У нелюдському крику було стільки муки, що це змусило Траутмена забитися в кут камери та якомога міцніше закрити своїми покаліченими руками вуха.

Але як він не намагався, несамовиті крики все ж лунали.

Ех, якби цей американець погодився нам допомогти… — вимовив Зейсан.

Рембо піднявся по мотузці на стіну, подивився по боках і опустився на камені. Він смикнув за мотузку, повідомляючи Мусі й Андрєєву, що добрався. Тепер один із них теж почне підйом.

Рембо треба було встигнути багато чого зробити до того, як вони до нього приєднаються. Він скинув рюкзак, витяг міну й підкрався до вартової будки на куті фортеці. Через її рифлену металеву стінку до Рембо доносилися неясні голоси. Установивши детонатор на спрацьовування через п’ятнадцять хвилин і прикріпивши міну до стінки, він метнувся до рюкзака. Ще з одною міною в руці він підібрався до другої металевої будки, що стояла посередині стіни й ховала прожектор та солдата. Знову встановивши детонатор на п’ятнадцять хвилин, він прикріпив коробку до металу.

Крізь завісу пилу пробивалося світло, завдяки якому Рембо помітив п’ять машин, припаркованих поруч із трьома БТРами.

Біля машин на посту Стояли двоє солдатів. Незважаючи на досить пізню годину, ще семеро, голосно сміючись, вийшли з дверей справа від Рембо та рушили до дверей прямо навпроти нього. Один дав іншому сигарету й ніяк не міг справитися з запальничкою.

Повернувшись до