Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

class="p1">Нарешті низенький, кремезний монгол промовив:

— Говоріть, пане Марко Поло.

Він виставив наперед круглу, поголену голову і втупився в Марко своїми колючими холодними очима. Дивлячись на старече, покраяне зморшками обличчя цензора, Марко згадав, що він чув про цю людину. Юсю Темюр лише кілька років тому прибув з гучною помпою до імператорського двору з рідних татарських степів. Колись у молодості він був бойовим товаришем хана Кублая. Тепер імператор викликав його і з якоїсь незбагненної примхи призначив головним цензором, хоч той не знав ні китайської, ні уйгурської мов. Щоправда, він чудово знав людей, цілком покладаючись на свій гострий природний розум. Він мав великий вплив на хана, і тому придворні всіляко улещували його, відповідаючи люб'язними посмішками на його грубі жарти.

— Ваш родич хан Коготай шле вам привіт, — сказав Марко Поло.

— Ви прибули сюди для того, щоб передавати привіти? — спитав Юсю Темюр.

— Ні, — коротко одказав Марко Поло. — Запитуйте, і я буду вам відповідати… Ви знаєте, що я привіз з собою обвинувачення.

Головний цензор узяв з рук Марко товстий рукопис і байдуже поклав його на стіл.

— Скільки вам років? — спитав він. Марко Поло здивовано глянув на цензора.

— Двадцять дев'ять, — відповів він.

— Скільки чоловік ви убили в бою? Що хоче від нього цей старий?

Чому він ставить такі дивовижні запитання? Венеціанцеві здалося, що вузенькі очі дивляться тепер на нього з явною приязню. Чи, може, це просто погляд мисливця, який з насолодою роздивляється на благородну постать загнаної в пастку дичини?

— В бою — жодного! — відповів він. — Нащо ви питаєте мене про це, Юсю Темюр?

На обличчі старого проступив вираз розчарування.

— Мовчіть! — суворо наказав він. І після довгої мовчанки додав: — Коготай — герой. Коли ми вирушали в бій, наші вороги тремтіли. — Раптом він вибухнув гнівом: — Дурні ви! Ховаєтесь за товстими мурами і морочите голову помазанику божому хану Кублаю!

Марко Поло вирішив, що найкраще буде відповідати на дивну поведінку головного цензора байдужістю.

— Значить, хан Коготай доручив вам передати мені привіт. — Юсю Темюр надовго замислився, потім підняв голову і промовив: — Він прислав до мене кур'єра… Це ви відрубали голову пацюкові Ахмеду?

Він узяв з стола обвинувачення і дав його Марко Поло.

— Я не розуміюся на таких речах. Прочитайте мені, щоб я міг усе розповісти його величності.

Головний цензор сів навпроти Марко.

Протягом двох годин він уважно слухав обвинувачення Ахмеда. До них ніхто не заходив. Вечір кинув у кімнату свою тінь. Літери стрибали в Марко перед очима, голова боліла від напруження — адже йому весь час доводилося перекладати китайські ієрогліфи на татарську мову. Нарешті, полегшено зітхнувши, він прочитав останнє речення.

На обличчі Юсю Темюра не поворухнулась жодна риска.

— Я все чув, — сказав він. — Його величність не можна зараз хвилювати. Завтра вранці я передам йому все. А тепер ідіть! І не смійте виходити за межі палацу!

Марко Поло залишив кімнату цензора з двоїстим почуттям. Він не знав, чи вірно діяв, чи ні. Судячи з того, як поводився старий лис, можна було думати різне. Але десь у глибині душі Марко відчував, що їхні справи не такі вже й погані, особливо коли пригадував слова: «Це ви відрубали голову пацюкові Ахмеду?»

Слуга показав Марко приготовану для нього кімнату. Коли Марко вийшов ще трохи погуляти в сад, то помітив чотирьох охоронців, які не спускали з нього очей.

Вранці головний цензор сказав Марко:

— Я все передав його величності, його величність зараз сидить у своїй курильні. Ідіть до нього… Він бавиться павиними перами.

Роса на траві ще не виблискувала під промінням сонця. Обтяжені краплями стеблинки хилилися до землі. На лузі самотньо стояв фламінго.

У внутрішніх покоях палацу було тихо.

— Його величність погано спав, — сказав Юсю Темюр.

«Що він хоче від мене? — подумав Марко Поло. — Настрахати мене?»

На боці в Юсю Темюра висів меч з оздобленим золотом і коштовними каменями держаком.

Вже розвиднілось, але сонце ще не зійшло. День ще тільки народжувався. Для людини, яка не могла заснути вночі, це були найбажаніші хвилини. Але це був і час страти.

Марко йшов у супроводі охоронців, сповнений важких роздумів. Як він повертатиметься назад цією дорогою — вільним чи в кайданах?

Юсю Темюр сказав:

— Немає підстав радіти.

У відповідь йому Марко Поло тільки грубо засміявся.

— Ви хочете мене залякати, Юсю Темюр? — спитав він. — Я не каюся.

Він уповільнив кроки, немов хотів цим показати, що йому зовсім байдуже, коли буде вирішена його доля.

— Але немає ніяких підстав і не радіти, — озвався хитрий старик.

Марко думав, що станеться з батьком і дядьком, коли його заарештують.

— Онде курильня, — мовив Юсю Темюр і показав на жовтобілу, ніби з слонової кістки, будівлю, що стояла на рівнині між квітниками й луками. Обсаджена деревами дорога, вздовж якої стояли імператорські охоронці, раптом скінчилась.

— Почекайте тут, пане Марко Поло, — сказав Юсю Темюр. — Я доповім його величності про ваш прихід.

Дві служниці, тихо сміючись, вибігли в парк. Їхні строкаті халати зникли за кущами.

Хан Кублай сидів на дивані з чорного дерева. Сива борода спадала йому на груди. Лівою рукою він спирався на велику подушку, а в правій тримав келих з вином. На килимі сиділа, скоцюрбившись, співачка і грала на гітарі.

Його величність підніс до рота келих, випив вино, а келих кинув на килим. Скрізь валялись павині пера.

Біля столика стояв гостроносий собака з розумними очима. Стіни кімнати були обтягнуті розмальованим шовком.

Марко Поло окинув швидким поглядом кімнату. Потім, разом з Юсю Темюром, уклякнув перед імператором і став чекати запитань. Серце його билось спокійно.

— Хай вона перестане грати, — промовив хан Кублай. — Хай іде геть.

Співачка тричі вклонилася і вийшла з кімнати.

— Юсю Темюр і Марко Поло, — звернувся до них імператор. — Сядьте переді мною.

Марко і головний цензор сіли на килим. Служниця підсунула їм м'які шовкові подушки. Над головою імператора розкинув крила вишитий на шовку журавель. В кімнаті не було вікон, але всю її заливало світлом, бо за спиною в Марко і Юсю Темюра саме сходило сонце. Імператор дивився на нього крізь відчинені двері. На обличчя йому лягав червоний відблиск, згладжуючи зморшки.

— Дай нам м'ясо, — наказав імператор служниці, яка поралася в кутку біля жаровні.

Марко Поло бачив, як тремтіли у служниці руки, коли вона подавала імператорові маленький рожен з круглою, слонової кістки ручкою.

Юсю Темюр пересунув свій меч за спину. Імператор і- головний цензор з великим апетитом