Читати книгу - "Наказано вижити"

голка, і — несподівано для всіх — полилася ніжна мелодія танго «Нінон».

Бургдорф підвівся, підійшов до секретарки Інгмар, запросив її на танець. Вслід за ним встали й інші. Хтось заспівав; вистрелив корок шампанського. Заступник начальника особистої охорони Гітлера зареготав, дивлячись на те, як штандартенфюрер Вайгель сипав сіль на плями, що залишилися на кітелі від розлитого шампанського. Сміх його був істеричний, він щось говорив, але слів розібрати не можна було. І раптом розчинилися двері — на порозі стояв Гітлер.

— Ви заважаєте мені спати! — вигукнув він тонким, зривистим голосом. — Припиніть, будь ласка, цю гидоту! Зараз усім потрібна тиша, хоч трохи тиші!

…Дізнавшись про це, Борман одразу ж попрямував у кімнати Геббельса. Той сидів у своєму маленькому кабінеті за столом і креслив хитромудрі кола, не в змозі зібратися з думками, хоч збирався написати свій заповіт — він справді був єдиний, хто вірив Гітлеру. А втім, Борману часом здавалося, що Геббельс так само, як і він, розумів усе, але не міг — через стосунки, що склалися в оточенні фюрера, — відверто признатися собі в тому, що крилося в нього на серці.

Про мудру приказку «не сотвори собі кумира» згадують тільки тоді, коли кумир зазнає поразки, і найбільше страждають при цьому саме ті, які поклали життя на те, щоб перетворити особу Адольфа Гітлера в фюрера, месію, кумира нації. Але зруйнувати те, що вони самі ж створили, страшенно важко, бо довелося б руйнувати самих себе, свою; духовну субстанцію, підкорену й роздавлену кумиром, якому добровільно було віддано своє право на думку і вчинок: без його дозволу думка і вчинок могли кваліфікуватися як державна зрада — навіть коли мова йшла про те, як краще організувати оборону, налагодити випуск воєнної продукції, скоригувати висловлювання пропагандистів НСДАП. Тільки він, кумир, є істина в останній інстанції. Тільки його думка являє собою абсолютну правду, тільки його слово може вважатися твердженням, усе замкнуто на одному, все підкорено одному, все визначається одним. Повна свобода від думок, свобода від прийняття рішень, солодке розтавання в чужій силі — тільки так і не інакше!

Борман сів на краєчок стільця, подивився на годинник і сказав:

— Йозеф, ми завжди грішили тим, що не говорили до кінця правди. Тепер ми позбавлені цього привілею. Ви розумієте, що коли завтра нам не вдасться звернутися до більшовиків від імені нового кабінету, — все буде скінчено?

— Провидіння не має права лишити нас у біді…

Борман зітхнув:

— Ех, любий Йозеф… Провидіння давно залишило нас… Ми борсаємося в брудній калюжі, мов цуценята. — Він хотів був сказати всю правду до кінця, але спинив себе: цей істерик готовий на все, він зовсім розтоптаний страхом, тому некерований у своєму фанатизмі. — Коли ми не допоможемо фюреру, німці ніколи не простять нам ганьби… Подумайте, що може скоїтись, коли сюди вдеруться більшовики й захоплять його живим…

— Що ви пропонуєте? — запитав Геббельс і став терти скроні довгими, тремтячими пальцями. — Що, Мартін?

— Те саме, про що думаєте ви: допомогти фюреру піти.

— Я цього не пропонував!

— Ви думаєте про це, Йозеф, ви думаєте. Як і я. Не брешіть же собі нарешті!

— Але це неможливо! — Геббельс заплакав. — Я не зможу собі цього простити!

— Добре, — сказав Борман. — Почекаємо ще кілька годин, а потім вирішимо.

Геббельс, схлипуючи, плакав, обличчя його скривилося, сльози на сірому обличчі свідчили про якусь глибоку, безнадійну хворобу, приховану в цій невеличкій людині з гарячковими круглими очима.

«Мабуть, у нього рак, — подумав Борман, підводячись. — Він не жилець, у ньому нема жадання продовжувати радість буття. Його не можна лишати самого. Якщо я вистрелю, він повинен бути біля мене, але так, щоб не пустив мені кулю в потилицю. Побачивши, як фюрер, корчачись, упаде, карлик може засадити в мене обойму… Я вбивав в ім'я ідеї, я знав цю роботу, я не здригнуся перед ділом, а він тільки виголошував свої промови… Нехай стоїть поряд. Нехай буде пов'язаний… Якщо перемир'я з червоними відбудеться, я не хочу бути Ремом, якого звинуватять у зраді…»

— До побачення, Йозеф, мені треба трохи попрацювати. Зустрінемося вранці у конференц-залі, якщо фюрер не зможе сам піти від нас до ранку. Повторюю, час скінчився. — І додав ніби щось незначне, але обов'язкове: — Нація нам цього не простить…

…Через півгодини Борман викликав до себе помічника Цандера.

— Це — письмові повноваження Деніцу на президентство в рейху, — сказав він, передаючи йому текст. — Якщо ви зрозумієте, що прорив через російські позиції неможливий, знищіть цей текст, підписаний Гітлером, хоча Мюллер говорив мені, що ви, Лоренц і майор Йоханнмайєр пройдете лінію бою, користуючись його маяками. Ви передасте текст заповіту Деніцу й зробите все для того, щоб Лоренца і Йоханнмайєра відтерти від адмірала — не вам казати, що Лоренц служить Геббельсу, а Йоханнмайєр небайдужий до генерального штабу. Це все. Бажаю вам удачі, мій друже, хай вам щастить!

…Перший раз у житті Борман не закінчив розмови з помічником неодмінним, як відправлення природної потреби організму, вигуком «Хайль Гітлер!». Спектакль закінчився, всі поспішали до гардероба по пальта, щоб першими вскочити в проїжджий автобус, поки ще не вистроїлася зла, довга черга з тих, хто щойно сміявся й плакав, об'єднаний воєдино тим, що розігрували на сцені загримовані лицедії…

Удар Червоної Армії. Наслідки — ІІІ

Танки й гармати Червоної Армії тепер уже розстрілювали центр Берліна прямою наводкою. Кінець битви за Берлін; став ясний усім.

Тріщало…

«ОСОБИСТО Й СТРОГО СЕКРЕТНО

ДЛЯ МАРШАЛА СТАЛІНА

1. Посланник Сполучених Штатів у Швеції інформував мене, що Гіммлер, виступаючи від імені Німецького Уряду у відсутність Гітлера, котрий, як запевняють, хворий, звернувся до Шведського Уряду з пропозицією про капітуляцію всіх німецьких збройних сил на Західному фронті, включаючи Норвегію, Данію й Голландію.

2. Дотримуючись нашої угоди з Британським і Радянським Урядом, Уряд Сполучених Штатів вважав, що єдиною прийнятною умовою капітуляції в беззастережна капітуляція на всіх фронтах перед Радянським Союзом, Великобританією і Сполученими Штатами.

3. Якщо німці приймають умови вищенаведеного 2-го пункту, то вони повинні негайно здатися на всіх фронтах місцевим командирам на полі бою.

4. Якщо Ви згодні з вищенаведеними 2-м і 3-м пунктами, я дам вказівки моєму Посланнику в Швеції відповідно інформувати агента Гіммлера.

Аналогічне послання направляється Прем' єр-Міністру Черчіллю.

ТРУМЕН»

Через п'ять годин з Москви пішла шифрована телеграма у Вашінгтон:

«ОСОБИСТЕ Й СЕКРЕТНЕ ПОСЛАННЯ

ПРЕМ'ЄРА Й. В. СТАЛІНА

ПРЕЗИДЕНТУ ПАНУ Г. ТРУМЕНУ

Одержав Ваше послання… Дякую Вам за Ваше повідомлення про