Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

щоку, він спав і дихав безгучно. Поряд з ним спав Банга.

Так зустрів світанок п’ятнадцятого нісану п’ятий прокуратор Іудеї Понтій Пілат.

Розділ 27

КІНЕЦЬ КВАРТИРИ № 50

Коли Марґарита дійшла до останніх слів розділу — «…Так зустрів світанок п’ятнадцятого нісану п’ятий прокуратор Іудеї Понтій Пілат», — настав ранок.

Чутно було, як у дворику в гіллі верби та липи провадили веселу, збуджену розмову горобці.

Марґарита встала з крісла, потягнулася і лише тепер відчула, як судомить їй тіло і як хоче вона спати. Цікаво завважити, що душа Марґаритина перебувала в цілковито рівноважному стані. Думки її не були в розброді, її зовсім не діймало те, що вона провела ніч надприродно. Її не хвилювали згадки про те, що вона була на балу в сатани, що якимось дивом майстра було повернуто їй, що з попелу постав роман, що знову все опинилося на своїх місцях у підвалі в провулкові, звідки було витурено наклепника Алоїзія Могарича. Словом, знайомство з Воландом не завдало їй жодної психічної травми. Все було так, неначе так йому і належалося бути.

Вона пішла в сусідню кімнату, пересвідчилася в тому, що майстер спить міцним і спокійним сном, загасила непотрібну настільну лампу і сама простяглася під протилежною стіною на канапці, вкритій старим потертим простирадлом. За хвилину вона вже спала, і жодних снів у той ранок вона не бачила. Німували кімнати в підвалі, німував увесь маленький домок забудовника, і тихо було в глухому провулкові.

Але в цей час, тобто на світанку суботи, не спав цілий поверх в одній з московських установ, і вікна того поверху, які виходили на залиту асфальтом велику площу, що її спеціальні машини, повільно снуючи з гулом, чистили щітками, світили на повну силу, змагаючись зі світлом вранішнього сонця.

Увесь поверх був поглинутий слідством у справі Воланда, і лампи всю ніч горіли в десяти кабінетах.

Власне кажучи, справа з’ясовувалася вже з учорашнього дня, п’ятниці, коли довелося зачинити Вар’єте внаслідок зникнення його адміністрації та всіляких неподобств, що діялися напередодні під час голосного сеансу чорної магії. Але річ у тім, що весь час і безперервно надходив до безсонного поверху все новий і новий матеріал.

Тепер слідству в цій дивоглядній справі, яка виразно тхнула достеменною чортівщиною, та ще з домішкою якихось гіпнотичних фокусів і відвертої кримінальщини, належалось усі різноманітні та плутані події, що сталися в різних кінцях Москви, зліпити в одну грудку.

Перший, кому довелося побувати в освітленому електрикою безсонному поверсі, був Аркадій Аполлонович Семплеяров, голова Акустичної комісії.

Після обіду в п’ятницю на його квартирі, що містилась у будинку коло Кам’яного мосту, продзеленчав телефон, і чоловічий голос попросив до апарата Аркадія Аполлоновича. Дружина голови Акустичної комісії, підійшовши до телефону, відповіла похмуро, що Аркадій Аполлонович нездужає, ліг відпочивати і підійти до апарата не зможе. Проте Аркадію Аполлоновичу ставати до розмови таки довелося. На питання про те, звідки довідуються про Аркадія Аполлоновича, голос у телефоні дуже стисло повідомив звідки.

— Секундочку… зараз… одну хвилиночку… — пролебеділа звичайно вельми пихата дружина голови Акустичної комісії і стрілою полетіла в опочивальню піднімати Аркадія Аполлоновича з ложа, що на ньому той лежав, зазнаючи пекельних тортур при згадці про вчорашній сеанс та нічний скандал, який супроводжував вигнання з квартири саратовської його небоги.

Щоправда, не за секунду, але и не за хвилину, а за чверть хвилини Аркадій Аполлонович в одному капці на лівій нозі, у самій спідній білизні, уже був коло телефону, лопочучи в нього:

— Так, це я… Слухаю, слухаю…

Дружина його, на ті хвилини забувши всі огидні злочини супроти подружньої вірності, в котрих нещасного Аркадія Аполлоновича було викрито, з переляканим обличчям висовувалася з дверей коридора, тицяла капцем у повітря і шепотіла:

— Капець узуй, капець… Ноги застудиш, — на що Аркадій Аполлонович, відмахуючись від дружини босою ногою та блискаючи до неї люттю з очей, белькотів у телефон:

— Так, так, так, як же, я розумію… Зараз виїжджаю… Увесь вечір Аркадій Аполлонович перебув на тому поверсі, де велося слідство. Розмова була вкрай прикра, найнеприємніша розмова, бо довелося цілковито відверто розповідати не лише про цей паскудний сеанс і бійку в ложі, але разом з цим, що було справді необхідно, і про Милицю Андріївну Покобатько з Єлоховської вулиці, й про саратовську небогу, і про багато ще речей, розповіді про які завдавали Аркадію Аполлоновичу невимовних страждань.

Цілком зрозуміло, що свідчення Аркадія Аполлоновича, інтелігентної та культурної людини, що була свідком неподобного сеансу, свідка кваліфікованого й тямущого, який чудово змалював і самого таємничого мага в масці й двох його помічників-негідників, який чудово запам’ятав, що прізвище мага саме Воланд, — значно посунули слідство вперед. Порівняння ж свідчень Аркадія Аполлоновича зі свідченнями інших, серед яких були деякі дами, що зазнали наруги після сеансу (та, в бузковій білизні, що так вразила Римського, і, на жаль, ще багато інших), і кур’єр Карпов, якого посилали у квартиру № 50 на Садову вулицю, — власне, відразу визначило те місце, де слід шукати винуватця всіх цих подій.

У квартирі № 50 побували, і не раз, і не лише оглядали її надзвичайно ретельно, але й вистукували стіни в ній, перевіряли димоходи від камінів, шукали криївок. Однак усі ці заходи жодних наслідків не дали, і в жоден з приїздів на квартиру в ній нікого виявити не змогли, хоча цілком очевидно було, що в квартирі хтось є, попри те, що всі особи, які в той чи інший спосіб мали відповідати за перебування в Москві чужоземних артистів, рішуче і категорично твердили, що жодного чорного мага Воланда в Москві немає і бути не може.

Зовсім ніде він не реєструвався, без чого неможливе його прибуття, нікому не показував свого паспорта чи будь-яких інших паперів, контрактів і угод, і ніхто про нього нічогісінько не чув! Завідувач програмного відділення видовищної комісії Китайцев клявся і божився, що жодної програми вистави ніякого Воланда щезлий Стьопа Лиходєєв йому на затвердження не присилав і нічого про прибуття такого Воланда Китайцеву не телефонував. Так що йому, Китайцеву, цілком незрозуміло і невідомо, яким чином у Вар’єте Стьопа міг допустити подібний сеанс. Коли ж казали, що Аркадій Аполлонович на власні очі бачив цього мага на сцені, Китайцев тільки розводив руками і закочував до неба очі. А вже по очах Китайцева можна було бачити і сміливо казати, що він чистий, як кришталь.

Той самий Прохор Петрович, голова центральної видовищної комісії…

До речі: він повернувся у свій костюм негайно після того, як