Читати книгу - "Марія Стюарт"

від Марії Стюарт. Розділ 21. Покладуть край
Bересень 1585-го — серпень 1586 року

«Треба покласти край», “The matter must come to an end” — такою твердою, мов сталь, формулою один міністр Єлизавети нетерпляче підсумував думки всієї країни. І для народу, і для людини найважче терпіти тривалу непевність. Убивство іншого поборника Реформації — принца Оранського (червень 1584 року) руками католика-фанатика виразно показало Англії, кому призначений наступний удар кинджалом, і тепер уже щоразу швидше йдуть змова за змовою, — отже, треба нарешті взятися за ув’язнену, від якої походить увесь той небезпечний неспокій! Нарешті «вирвати корінь зла»! У вересні 1584 року майже всі протестантські лорди та посадовці згуртувалися в «асоціацію» й зобов’язалися не тільки «честю і присягою в присутності вічного Бога заподіяти смерть кожному», хто бере участь у змові проти Єлизавети, а й «кожного претендента, на чию користь ті люди змовляються», вважати особисто відповідальним за те. Парламент надав цим постановам форми закону в “act for the security of the Queen’s Royal Person”, «законі про безпеку Монаршої По­статі Королеви». Кожен, хто брав участь у замаху проти королеви або — цей пункт важливий — лиш у принципі був згоден із ним, опинився тепер під сокирою. Крім того, ви­значено, що «будь-якій особі, винній у змові проти королеви, має бути оголошений вирок судом, що складається з два­дцятьох чотирьох призначених короною членів».

Цей закон подав Марії Стюарт двічі виразну звістку. По-перше, відтепер її королівський статус не захищатиме її від публічних звинувачень; по-друге, вдалий замах на Єлизавету аж ніяк не дасть їй вигоди, а тільки немилосердно потягне на ешафот. То був немов останній заклик фанфар, що ви­магав капітуляції від упертої фортеці. Ще трохи зволікань — і милосердя вже не буде. Сутінки і двозначність між Єлизаветою і Марією Стюарт уже минули, тепер дме, немов ріже, гострий вітер. Тепер нарешті запанувала ясність.

Про те, що пора ввічливих листів і люб’язного лицемірства вже минула і в боротьбі тривалістю кілька десятиріч настав останній раунд, який не терпить жодної пощади, — hasta al cuchillo, — Марія Стюарт могла невдовзі здогадатися і з інших заходів. Адже на англійському дворі вирішили після всіх замахів суворіше взятися за Марію Стюарт і остаточно позбавити її будь-яких можливостей далі змовлятися та інтригувати. Шрузбері, що як джентльмен і великий сеньйор був надто вже поблажливим тюремником, “released” — слово «звільнили» тут відповідає справжньому значенню — від служби, і він справді навколішки дякував Єлизаветі, що нарешті, після п’ят­надцятьох років мороки, вона повернула йому свободу. Замість нього призначили протестанта-фанатика Ейміеса Політа. Тепер Марія Стюарт справді вперше може говорити про “servitude”, рабство, в якому опинилася, бо замість приязного охоронця в її дім завели безжального тюремника.

Ейміес Політ, пуританин із найтвердішого дерева, один із тих праведників і суперправедників, яких вимагає Біблія, але не любить Господь, анітрохи не приховує наміру зробити життя Марії Стюарт важким і безрадісним. Цілком усвідомлено, ба навіть із радісною гордістю він бере на себе обов’язок нещадно позбавляти її всіх пільг. «Я ніколи не проситиму про поблажливість, — пише він Єлизаветі, — коли вона завдяки якомусь зрадливому або хитрому заходові уникне моїх рук, це може статися тільки внаслідок мого грубого недбальства». З холодною і ясною послідовністю людини обов’язку Політ вважає нагляд за Марією Стюарт та її знешкодження за своє довірене йому волею Господа життєве завдання. Відтоді в тому суворому чоловікові немає ніякого іншого чес­толюбства, крім прагнення взірцево виконувати обов’язок тюремника, жодна спокуса не здатна призвести цього Катона до падіння, але й жоден порух добра, жодна хвиля теплоти ніколи ані на мить не ослабить його заціпенілого холодного ставлення. Для нього та хвора і втомлена жінка — не володарка, чиє нещастя вимагає поваги, а тільки один із ворогів його королеви, якого треба знешкодити як антихриста істинної віри. Оскільки Марія Стюарт підупадає на силі й через хворі ревматичні ноги ледве здатна ходити, він цинічно пише, що це «перевага для вартових, яким не треба дуже переживати, що вона може втекти від них». Пункт за пунктом, зі злобною радістю з приводу своїх зусиль, він виконує обов’язок тюремника і, немов службовець, щовечора охайно записує в журнал свої спостереження. Якщо світова історія знала жорстокіших, схильніших до насильства, лихіших, несправедливіших тюремників, ніж цей архіправедник, то навряд чи знала коли-небудь бодай одного, щоб такою великою мірою перетворював свій обов’язок у службову насолоду. Спершу були нещадно зруйновані підпільні канали, які ще досі пов’язували Марію Стюарт із зовнішнім світом. П’ятде­сят солдатів день і ніч стерегли всі підходи до замку; прислугу, яка досі могла безперешкодно ходити на прогулянки в сусідні села й передавати усні та письмові повідомлення, теж позбавили свободи пересувань. Тільки після отриманого доз­волу, в супроводі солдата, хто-небудь із прислуги міг покинути замок, роздачу милостині бідним у навколишніх селах, яку регулярно провадила сама Марія Стюарт, припинили; прозірливий Політ цілком слушно добачив у цих побожних витратах спосіб спонукати злидарів сприяти нелегальному листуванню. Тепер суворі заходи йдуть один за одним. Білизну, книжки, будь-які пересилання переривали так, як сьогодні на митницях, завдяки щоразу пильнішому контролю всяке листування придушили. Бездіяльно сидять тепер Но і Керл, обидва секретарі Марії Стюарт, у її кімнаті. Вже немає листів, щоб розшифровувати, і немає листів, щоб писати; ані з Лондона, ані з Шотландії, ані з Рима, ані з Мадрида не просочується жодна звістка, жодна крапля надії до Марії Стюарт, що почувається покинутою. А невдовзі Політ забрав у неї останню особисту радість: її шістнадцятеро коней повинні лишитися в Шеффілді, минулося вже улюблене полювання і прогулянки верхи. Останнього року життєвий простір Марії Стюарт став вузесеньким, з Еймієсом Політом ув’язнення Марії Стюарт дедалі більше скидається — похмуре передчуття — на справжню тюрму, на домовину.

Задля честі Єлизавети було б бажано обрати якогось лагіднішого тюремника для її сестри-королеви. Але ми змушені з прикрістю визнати, що задля її безпеки годі було б знайти надійнішого, ніж цей холодний кальвініст. Політ взірцево виконує доручений йому обов’язок ізолювати Марію Стюарт від світу. За кілька місяців вона