Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

їх під юрисдикцію державних судів. До подібних змін можна віднести відновлення 1897 р. судів присяжних, а також організацію спеціальних судів. Прогресивними правовими інститутами стали створені 1896 р. Адміністративний суд, Відомчий і Біржовий суди.

Цікаво складалася ситуація навколо питання про суд присяжних. Ідея запровадження цього інституту дебатувалася вже на початку 1840-х років. Більше того, в середовищі угорських якобінців були юристи, які вважали доцільним його впровадження. Суди присяжних уперше з’являються в Угорщині відповідно до 18-го Закону 1848 р., але діяли вони тільки в питаннях правопорушень у сфері преси. Порушувалося також питання про запровадження присяжного судочинства в кримінальному провадженні, але такі пропозиції були відхилені[645].

У 1852 р. з посиленням неоабсолютизму суд присяжних було скасовано. Проте 1867 р. міністр юстиції розпорядився, щоби справи про злочини, вчинені у сфері преси, знову розглядалися судами присяжних. Але це розпорядження не поширювалося на всю територію держави, зокрема, воно не стосувалося Фіуме (сучасна назва — Рєека) та прикордонних регіонів. Також було вчергове, з посиланням на складні етнічні відносини в державі, відхилено ідею поширення присяжного судочинства на кримінальні справи[646].

Зрештою, суд присяжних із широкою компетенцією був упроваджений в Угорщині 33-м Законом 1897 р. Суди присяжних створювалися лише при трибуналах і тільки із санкції міністра юстиції, який міг, якщо вважав це необхідним, і припинити їхню діяльність. Суд присяжних діяв не постійно, а залежно від кількості справ упродовж року декілька разів проводив пленарні засідання. Крім злочинів у сфері преси, до повноважень суду присяжних належав розгляд справ про злочини, що передбачали смертну кару, а також про кримінальні та політичні злодіяння, які каралися каторгою строком не менше як 5 років, а саме: справи про образу короля, державну зраду, повстання, умисне вбивство, підпал, пограбування та ін. У судах присяжних 12 непрофесійних присяжних засідателів виносили вердикт про винуватість чи невинуватість і кваліфікацію злочину, а рішення про міру покарання приймала колегія з трьох суддів[647].

Присяжні підбиралися за статевим, мовним, майновим, освітнім та віковим критеріями. Так, присяжним могла бути лише особа чоловічої статі, віком старше 26 років, яка сплачувала податок не менше 20 крон, мала середню освіту або вищу професійну кваліфікацію. Присяжний мусив володіти угорською мовою (в Фіуме — також італійською мовою). Майновий ценз не стосувався представників інтелігенції, які мали середню або вищу освіту[648].

Судочинство присяжних діяло в буржуазній Угорщині відносно недовго. У 1913 р. було значно звужено повноваження суду присяжних щодо розгляду справ про політичні злочини, а також посилено керівництво ними з боку професійного судді. З початком війни угорський уряд скористався своєю надзвичайною владою і зовсім припинив діяльність судів присяжних, що перебували поблизу кордону або на «небезпечних» за національним складом територіях[649]. Отже, функціонування судів присяжних у Закарпатті було припинено в 1914 р. А в 1919 р. розпорядженням прем’єр-міністра № 6899/1919 було призупинено здійснення присяжного судочинства на всій території Угорщини.

Цікавою видалася доля адміністративного судочинства. Вже у 1848 р. задумувалися над встановленням судового контролю над адміністраціями, але тоді не вдалося це зреалізувати. Після австрійсько-угорського примирення в принципі відкрилася нагода для цього. Проте панівні політичні сили тих часів були заінтересовані в існуванні сильної адміністративної влади, яка була би здатна забезпечити єдність і ефективність держави, більше, ніж в обмеженні цієї влади судовим контролем. Тому ідея відокремленого адміністративного суду просувалася вельми повільно. Зрештою, лише 26-м Законом 1896 р. був утворений адміністративний суд, який здійснював свою діяльність у двох відділах, а саме: загальноадміністративному та фінансовому. Фінансовий відділ приймав рішення у справах, пов’язаних з податками та зборами. До відання загальноадміністративного підрозділу належав розгляд практично всіх справ, які подавалися на рішення органів самоврядування та органів державної влади. В цьому суді судочинство здійснювалося колегіями з п’яти осіб, які складалися частково із суддів, частково — із фахівців з питань адміністрації та фінансів[650].

Разом із тим слід зазначити, що фінансово-адміністративне судочинство існувало й до того, оскільки 43-м Законом 1883 р. замість архаїчного суду таверніка було створено одноступеневе фінансове суддівство, рішення якого, на відміну від австрійської моделі, були остаточними[651]. Утворення цього суду вважалось важливою віхою на шляху розбудови угорської правової держави. Адже цей закон уперше надав можливість особі подати скаргу або позов супроти органу публічної влади[652]. Згодом цей судовий орган улився в систему адміністративних судів. Відокремлена форма адміністративного судочинства стала важливим чинником угорської судової системи.

В законі детально окреслювалося коло справ, що належали до компетенції Адміністративного суду. Крім того, на підставі розпорядження Ради Міністрів повноваження Адміністративного суду поширювалися на спірні питання — з приводу міністерських та інших обов’язкових розпоряджень, про законність яких він мав виносити остаточне рішення. А відповідно до 70-го Закону 1907 р. Адміністративний суд здійснював розгляд справ про розпорядження міністерств чи інших органів виконавчої влади або заходи, що обмежували права органів місцевого самоврядування. Підставою відкриття адміністративного провадження була скарга про те, що орган влади чи посадова особа, користуючись адміністративною владою, порушує законні права органів самоврядування, нехтуючи законом або нормативно-правовими актами. Цей закон, прийнятий коаліційним урядом, передав у відання Адміністративного суду і спори про те, чи мав певний вищий орган законне право скасувати рішення органів місцевого самоврядування або вирішувати замість них, вимагати внесення поправок і змін в обов’язкові розпорядження, а також самостійно виконувати закони чи розпорядження замість органів місцевого самоврядування. Оскільки такі зловживання траплялися досить часто, закон надавав органам місцевого самоврядування право адміністративної судової скарги (так звані гарантійні скарги). Гарантійна скарга подавалася за рішенням більшості членів муніципального комітету[653].

У практиці адміністративних органів, як,