Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

утім, і багатьох судів, навіть якщо їхня компетенція чітко визначалася законом, часто траплялося, що за право вирішення однієї і тієї ж справи змагалось одразу кілька органів і судів або, навпаки, жоден із них не визнавав її «своєю». Якщо спір виникав між адміністративними установами або загальними судами, то конфлікт вирішував їхній вищий орган (суд). Змішані відомчі спори між державними органами та судами 4-й Закон 1869 р. відніс до відання уряду. Але оскільки уряд вважав це завдання для себе занадто обтяжливим, та й справді не мав можливості виконувати його ефективно, то 61-м Законом 1907 р. був заснований Суд підвідомчості (або суд компетенції, угор. Hataskori Birosag), покликаний вирішувати спори між загальними судами та Адміністративним судом, а також між цими судами та органами виконавчої влади. Суд підвідомчості приймав рішення колегіями у складі семи суддів із числа суддів Курії та Адміністративного суду.

Внаслідок відокремлення судочинства від адміністративного управління сформувалася система державних судових органів (загальні суди), основне місце в якій займали окружні суди, трибунали, апеляційні суди та Курія, що розглядали як цивільні, так і кримінальні, справи. Окружні суди завжди були судами першої інстанції, трибунали — першої чи другої інстанції, апеляційні суди та Курія — тільки судами другої інстанції. Юрисдикція окружних судів поширювалася на один або два округи, повноваження трибуналів — як правило, на один комітат, апеляційних судів — на кілька комітатів, а Курії (розташовувалася в Будапешті) — на територію всієї країни.

Як уже згадувалося, до юрисдикції загальних судів належали цивільні й кримінальні справи. Виняток становив Будапешт, де цивільний і кримінальний трибунали діяли окремо (будапештський кримінальний трибунал був заснований 14-м Законом 1895 р., а 1 січня 1915 р., одночасно з набуттям чинності цивільно-процесуальним кодексом, до його складу були включені торговельний і вексельний трибунали).

Насамкінець слід згадати про деякі спеціальні суди тих часів. Виникнення частини з них безпосередньо було пов’язане з буржуазно-капіталістичним розвитком. Типовими спеціальними судами були утворений 1864 р. Біржовий суд та утворений 1895 р. Патентний суд[654].

Біржовий суд не був державним судовим органом, а мав статус органу Будапештської товарної і фондової біржі. Його компетенція і процесуальні аспекти діяльності регулювалися 59-м Законом 1881 р., 54-м Законом 1912 р., а також звичаями біржі.

У завдання Патентного суду входили визнання та реєстрація в спеціальній відомості патентів на день винаходу. Судді Патентного суду мали інженерну освіту. Суд забезпечував монопольне право розпорядження патентами, що сприяло розвитку економіки.

Ще раніше було засновано спеціальні вексельні суди. Так, 1840 р. було прийнято закон про векселі, яким вексель визнано юридичним інститутом, а для розгляду справ, пов’язаних з порушенням приписів цього закону, створено вексельні суди. Апеляційною інстанцією став Пештський вищий вексельний суд як третя палата при Королівській Курії. При розгляді справ у вексельних судах засідателями були торговці, без жодних умов щодо їхнього походження.

16-м Законом 1909 р. в Угорщині був створений суд головного мажордома (угор. Foudvarnagyi Birosag), до компетенції якого належали справи королівської сім’ї і персон, наближених до двору. Спочатку справи цих осіб розглядалися у Відні старшим мажордомом (маршалом). В Угорщині ж суд головного мажордома засновувався спеціально для ерцгерцогів Габсбурзьких і Лотаринзьких. Унаслідок утворення цього суду зберігався особливий привілейований статус членів королівської сім’ї, а також порушувався конституційний принцип рівності всіх перед законом.

Справи військовослужбовців ще в часи абсолютизму розглядали спеціальні військові суди. У 1854 р., в період неоабсолютизму, були створені військові суди, система яких збереглася для армії і після укладення Австро-Угорської угоди 1867 р. 33-м Законом 1912 р. для хонведів (угорських військових, угор. honved — захисник Батьківщини) засновувалися особливі хонведські дивізійні суди, що складалися з голови, члена суду (обидва офіцери) і військового судді, юриста за освітою, який вів процес. Апеляції на рішення цих судів розглядав вищий хонведський трибунал.

Судочинство у справах про виборчі зловживання було поділено між відповідним комітетом парламенту й Курією. Так, відповідно до 5-го Закону 1848 р. справи про порушення виборчого права належали до компетенції палати представників. Оскільки ж правлячу партію завжди можна було звинуватити в упередженості, коли справа стосувалася мандатів її членів, то після укладення Австро-Угорської угоди 1867 р. Державні збори вирішили змінити організацію судочинства з питань виборчого права. 33-й Закон 1874 р. відніс розгляд справ про вибори до повноважень Курії, однак де-факто це відбулося аж після прийняття 15-го Закону 1899 р. Для остаточного рішення в Курію направляли лише ті види справ, які були перераховані безпосередньо у законі. В інших випадках, як і раніше, ці справи вирішували Державні збори. Така система проіснувала аж до розпаду Австро-Угорщини. Здійснення Курією судочинства у справах про вибори відбувалося досить тривало та складно. Вдаючись до формальних приводів, Курія мала можливість ухилятися від винесення рішення по суті, коли це загрожувало небажаними для уряду наслідками[655].

Окремо слід згадати про інститут мирових судів і сільське (громадське) судочинство. Мирових суддів призначав міністр юстиції з числа осіб, які мали вищу юридичну освіту[656].

13-й Закон 1876 р. передбачив, що «для вирішення спорів між господарем і слугою (наймитом), а також польовими працівниками або поденниками, так само, як і для законного заходу в разі порушення закону», органом першої інстанції є: в комітатах — солгабіро, а в містах — начальник поліції. 45-й Закон 1907 р. змінив це положення таким чином, що зазначені спори у великих і малих селах вирішував головний окружний начальник, у містах — начальник поліції або призначений радою чиновник, у столиці — районний керівник у відповідних районах. Касаційною інстанцією в комітатах був піджупан, у містах із правом муніципалітету і в столиці — міська рада. У третій інстанції такі справи розглядав міністр землеробства. Покладаючи розгляд подібних справ на солгабіро і вилучаючи їх з юрисдикції загальних судів, Угорщина порушувала принцип рівності громадян перед законом, надаючи земельній аристократії певні переваги[657].

Організація і повноваження сільських судів