Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

надвір, побачила, що їх лише двоє, і мовчки відчинила двері. У хаті було тепло, за столом сиділа ще одна жінка. Обом було трохи за сорок. На столі стояли хліб, бринза, пляшка горілки. Жінки добряче засиділися за пізньою розмовою, а горілка посилила спрагу чоловічого товариства. Побачивши двох симпатичних хлопів, жінки пожвавились і заметушились. Іван із Вільгельмом сіли за стіл.

— Прошу пригощатися, любі гості,◦— засміялася господиня.

Вона мала напрочуд білі та здорові зуби. В інших сільських жінок її віку зуби часто вже починали випадати.

Почалася розмова. Обидві жінки були солом’яні вдови: їхні чоловіки ще не повернулись або ніколи й не повернуться з війни. Щоразу, коли Вільгельм підносив до рота чарку чи ложку, ловив на собі погляд господині. Її подруга так само заворожено стежила за Івановими рухами.

Після вечері господиня заметушилась і взялася готувати місця для ночівлі. У хаті було тільки одне ліжко — певно, подружнє. Подруга пішла стелити собі на горищі на сіні. За нею подався Іван. Вільгельм попросив води помитися. Зовсім не соромлячись його, жінка налила й собі води з оцтом у миску, присіла над нею і підмилася.

— Не бійся, я чиста, нічим від мене не захоруєш, — сказала вона, підійшла до ліжка, повернулася до Вільгельма задом, підняла спідницю й нахилилася.

Вільгельм підійшов до неї, провів рукою по міцних сідницях, його член, який давно не був у жіночому тілі, зацікавлено підвівся. Вільгельм увійшов у жінку, кілька разів зі силою всадив у неї член і відчув, як вона скрикнула й зітхнула, її піхва стиснулась у спазмі довкола його члена. Вільгельм провів пальцями по піхві, з якої аж текла волога, тоді зарухався швидше й кінчив теж. Уранці прокинувся і побачив біля себе не господиню, а її подругу. Вона дивилася на нього, спершись на лікоть, а з пазухи вистромилися повні груди. Він ухопив її за праву грудь і розвернув до себе задом, вона застогнала від болю, та Вільгельм зрозумів, що цей біль їй подобається. Він брутально всадив прутень їй у зад. Це явно було їй не вперше. Він звично зарухався в тугому та сухуватому отворі, відчув, як підступає насолода, знайшов рукою її піхву, застромив туди кілька пальців і рухав ними, аж поки довів її до спазму, а тоді кінчив сам. Після сніданку Вільгельм та Іван рушили далі.

### 2004

— Напевно, треба забирати його з тої продовженої,◦— радилася Галина з Грицем. — Вони там просто товчуться цілими днями і переписують із дошки готові домашні завдання. Олесь навіть не дивиться, що в який зошит пише, а розібрати його каракулі просто неможливо.

— Але ж це забиратиме цілий твій день: поки ти доїдеш туди, поки назад, поки зробиш із ним уроки. Ти ж хотіла повернутися до майстерні?

— Хотіла і вже навіть зібралась, але це — важливіше. Майстерня нікуди не втече.

— Ти давно так кажеш, але я переживаю за тебе. Ти погано спиш і постійно в депресії. Може, є якийсь інший вихід. Наприклад, платна продовжена?

— Щось таке казали на батьківських зборах, але це наразі тільки ідея, а вчитись Олесеві потрібно вже. Він зовсім не вміє писати.

— Ну, я ще не бачив людини, котра би закінчила школу і не навчилася принаймні цього.

— Я би не жартувала з цим. Зараз він відстане, в нього зникне бажання вчитись, і потім уже важко буде наздогнати.

— Ну, як знаєш. Я просто за тебе переживаю.

— Я чула, що вчителі займаються з окремими дітьми додатково, але я не переконана, що це добра ідея. Боюся, що це знову закінчиться переписуванням із дошки, а забрати дитину з таких додаткових платних занять — означає нажити собі ворога замість учительки.

— Це правда, — зітхнув Гриць.

І Галина почала забирати Олеся зі школи о дванадцятій. Безсонними ночами вона читала педагогічні порадники, вирішуючи під ранок, що вже сьогодні все почне робити правильно.

— Привіт, синку, я дуже рада тебе бачити, — казала вона, зустрічаючи Олеся зі школи, потому цілувала його у щічку, пам’ятаючи, що не слід починати розмову з питання про те, як справи у школі.

Насамперед слід сказати дитині, як сильно ви за нею скучили та як сильно радієте, що знову зустрілися.

— Привіт, мам, — казав Олесь.

— Як справи у школі? — робила першу помилку Галина і подумки лаяла себе за те, що не обмежилася питанням: «Як справи?».

Адже школа в дитячій свідомості — це завжди негативна асоціація.

— Все добре, — відповідав Олесь.

— Ти сьогодні бавився з друзями?

— Так, ми бігали по коридору і з’їжджали по перилах зі сходів.

— Я сподіваюся, штани цілі? — робила другу помилку Галина.

Зараз Олесь зіщулиться і перестане розповідати.

— Майже, — відповідав Олесь, зіщулювався і замовкав.

Галина розуміла, що мить відвертості втрачено і що вона