Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

Оранжерейну. І на полі болю залишилися тільки я і Додік, що сидів із забинтованою головою на уламках своєї будочки.

Я прилаштувався поряд, налапав у кишені зім’яту пачку з двома останніми сигаретами і поділився по-братськи. Додік вдячно глянув на мене, затягнувся, потім ми синхронно задерли голови, видивляючись вікно, звідки на Додіка впала жива бомба.

- Ой-ой, - сказали ми, не змовляючись. А Додік додав:

- Я бачу, ти вже зрозумів, чому ми виїжджаємо.

От і все! Як співав після кожної студентської випивки наш із тобою однокурсник, бідолашний горбатий сирота Женя Українець: «Пісня вся, пісня вся, пісня скінчила ся…»

Щодо орденів - напевне хтось їх одержав. Тільки не в Києві і не ми зі Старим.

Що далі було? Цікавого мало. Військові особісти так зраділи віднайденим автоматам, що й слухати не хотіли про повторний розгляд справ по обставинам їх зникнення. Наша прокуратура після розпорядження з Москви мовчки закрила всі справи по семи вбивствам і одному зникненню без вісти з формулюванням «У зв’язку зі смертю єдиного реального підозрюваного». Замполіт сказав, що це дуже доречно - в плані урочистого рапорту до нашого професійного свята. Служба внутрішнього розслідування теж не знайшла в моїх діях ніяких відхилень від правил та інструкцій. Зрештою ж, на Узвозі стріляв не я.

Я не полінувався видзвонити своїх старих знайомих таксистів, привів їх у морг на Оранжерейній і показав обидва трупи. Старий таксист з орденськими колодочками раптом розплакався і запитав мене:

- Синку, де ти був, коли я на своєму Другому Українському фронті ходив у розвідку?

Тої ночі я нарешті спокійно заснув. Мені наснилося, що подзвонила Крокозябра, спершу довго дорікала, що через мене у її подруги накрився блат у модної кравчині, але коли я - теж уві сні - пообіцяв познайомити обох подруг, а заодно і кравчиню із директором Бессарабського ринку, нестарим і неодруженим, аж прицмокнула від радості, заверещала: «Це ж абалдєнний блат!» і зникла з мого сну назавжди.

Контора генерала Федорчука зберігала горде мовчання, мов ті пушкінські друзі-декабристи. Лише певен час по цьому, коли мені пощастило одного вечора просочитись і тихенько зашитись у самий куток інтуристівського бару в готелі «Либідь», хтось сів праворуч і трохи ззаду і наказав:

- Сирота, не обертайтеся, дивіться прямо, інакше я встану і піду.

- Не бу… Кажіть!

- Ви пам’ятаєте, як ми заробили по морді через ракети на Кубі?

- Найщасливіший тиждень моєї студентської юності. Ми тоді не вчились, а мітингували.

- А от для Хрущова то були чорні дні. Кажуть, по стелі бігав. І вибігав.

- Звелів сіяти кукурудзу за Полярним колом?

- Ні, опійні маки у Середній Азії. Робити з них наркотики і потай перекидати в Західну Європу та Сполучені Штати. Аби там поширювати в першу чергу серед їхньої «золотої молоді». Як вам помста?

- Не вмер Гаврило, так галушкою вдавило.

- Не смійтеся, бо як хтось дізнається про те, що я вам це розказав, то ви не встигнете навіть заплакати.

- А ви?

- От тільки не треба перти рогом. Ми до цього не мали ніякого відношення. Але не питайте, хто. Головне, що після того, як Хрущова погнали, цю операцію офіційно припинили.

- А неофіційно?

- Я ж казав - ми до цього не мали і не маємо ніякого відношення. Там працювала інша структура.

- Можете не відповідати, я вже знаю. Операцію припинили, але залишилися плантації, підприємства, кадри, а головне - кур’єри, мережа розповсюдження, зв’язки по той бік станції Чоп. Що ж це - отак добро і пропадатиме?

- Сирота, найдивовижніше не це, а те, що ви знову зіграли в орлянку і знову виграли.

- А чого тут дивного? В орлянці шанс - п’ятдесят на п’ятдесят.

- Ні, Олексію Михайловичу, цього разу монетка була з орлом з обох боків.

- То як же я викрутився?

- А вона у вас руба стала. А це, як вам відомо, стан ну дуже нестійкої рівноваги. Тож подальші поради з мого боку зайві.

Доброзичливець зі знайомим голосом зник, не розпрощавшись.

Про що я забув? Про зозулю? Яку зозулю? А, ти про це? Спасибі, що нагадав, бо я останнім часом починаю во здравіє, а потім забуваю, з чого почав. Ось тобі про зозулю.

Ти ж розумієш, за щось та повинні були мене покарати. От і пригадали - і дуже вчасно - оте моє кидання зброї і посвідчення на стіл перед начальством. Поставили помічником оперативного чергового по місту саме в День міліції.

Зате оперативним черговим напросився Старий. Замполіт, щоправда, рипнувся:

- Як же так, Іване Борисовичу? Ви ж наша гордість, маєте бути в президії!

- По мені краще обриганих алкашів від тротуару відшкрябувати, ніж сидіти поряд з тобою по президіях! - врізав Старий і повернувся спиною.

На наше щастя не тільки кримінальний, а й хуліганський елемент звідкись дізнався, хто чергуватиме по Управі десятого листопада. І дійшов висновку, що краще Старому свята не псувати. Дорого обійдеться.

Ми відсиділи належні нам години за пультом