Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вийшло не так погано, як він боявся, але в іншому відношенні – значно гірше. Місіс Болдвін виправила його друкарські й орфографічні помилки та граматичні огріхи, що мало для нього не лише певну користь, а й свідчило принаймні про те, що вчителька прочитала оповідання біль-менш уважно, а потім, коли шестеро днів потому, як вона взяла його рукопис на рецензію, вони сіли разом після занять обговорити оповідання, місіс Болдвін похвалила Фергюсона за працьовитість та багату уяву, і додала, що, коли бути до кінця чесною, то її приголомшило таке похмуре й бентежне бачення світу у, здавалося б, абсолютно нормального й врівноваженого хлопця. Стосовно ж самого оповідання, то воно, безперечно, є сміховинним і являє собою кричущий приклад жалюгідної недоречності, але навіть якщо припустити, що два черевики здатні думати, відчувати й говорити, то що Фергюсон намагався сказати, витворивши цей схожий на комікси фантастичний світ? Оповідання, безперечно, містить кілька зворушливих та кумедних моментів, кілька проблисків справжнього літературного таланту, але більша його частина є приголомшливою й обурливою, і їй цікаво знати, чому саме її Фергюсон обрав першим читачем, бо він же не міг не знати, що в неї неодмінно виникне обурення щодо використаних ним лайливих слів (наприклад, голуб’яче гівно на сторінці 17 та гівнюк на сторінці 30 – про це вчителька зазначила, роздратовано постукуючи пальцем саме по тих рядках, де ці слова зустрічалися), вже не кажучи про глузливе ставлення до поліції, яке проявляється повсюдно, починаючи з принизливих термінів «лягавий» та «ментівські шузи», а далі ще й посилюється з появою капітана Бентона, п’яниці й садиста. Хіба ж Фергюсон не знає, що її батько був начальником мейплвудської поліції, коли вона була іще малою дівчинкою, хіба ж не розповідала вона про це неодноразово всьому класу? Але найгіршим з усього, сказала місіс Болдвін, і найгіршим за все є непристойний тон всього оповідання, який проявляється не лише в тім, що Квін бавиться в ліжку з різними легковажними жінками перед тим, як зробити пропозицію Алісі, а й у тім, що сама Аліса виявляє бажання спати з ним іще до шлюбу (цей інститут, Фергюсон, на її думку, взагалі ні в гріш не ставив). Але найгіршим з найгіршого був той факт, що непристойні натяки не обмежуються лише людськими персонажами, вони охоплюють і самі черевики. І що це за абсурдне припущення, заради всього святого, що взуття живе своїм власним сексуальним життям? Як же ж Фергюсон може дивитися на себе в дзеркало після того, як він описав те задоволення, яке отримує черевик, коли в нього засовують ногу, чи той екстаз, який отримують Хенк та Френк, коли їх натирають і полірують? А звідки йому наверзлася в голову ота ідея про «черевичну оргію» з Флорою та Норою? Тут він вже дійсно дійшов до краю. Невже йому не соромно за те, що він вигадував і описував таку гидоту?
Фергюсон не знав, що відповісти. Допоки місіс Болдвін не почала довбати його своєю критикою, йому здавалося, що вони розмовлятимуть про механізм написання художніх творів, про такі технічні питання, як структура, темп розповіді, діалоги, можливість та важливість використання одного слова замість трьох-чотирьох, про те, як слід уникати непотрібних ліричних відступів задля динамічного розвитку сюжету, тобто про ті невеличкі, але важливі речі, щодо яких він іще не встиг визначитися, але йому ніколи не спадало на думку, що місіс Болдвін піде на нього в наступ з чисто моральних міркувань, поставивши під сумнів саму сутність написаного і засуджуючи її як «непристойну». Хоч як би вона не ставилася до оповідання, але це був його твір, і він мав повне право писати те, що хотів, наприклад, використовувати слово «гівно» там, де вважав за потрібне, бо люди в реальному світі вживали його тисячі разів на день, і хоча й був він і досі цнотливим, він вже довідався про секс достатньо, аби знати, що не обов’язково бути одруженим, щоби ним займатися, що людська хтивість зважала мало або не зважала зовсім на закони шлюбу, а стосовно сексуального життя черевиків… Хіба ж їй не видно, настільки це смішно, смішно настільки по-абсурдному безневинно, що читач має бути напівсліпим і напівглухим, щоби не вичавити з себе хоча б легеньку посмішку? «Та пішла ти в сраку!», подумки вилаявся Фергюсон. «Яке ти маєш право докоряти мені отак?» Та попри його мимовільний спротив, її слова все ж таки здійснювали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.