Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— Це хвилює тебе?

— Я хочу, щоб він отримав кубок, — відповів Антон. — Ми доклали багато зусиль для цього. Я не маю нічого проти ваших стосунків, але не заважай йому, будь ласка. Перегони — це все наше життя. Ми поклялися, що ніхто цього не змінить.

— Не хвилюйся за це. Я не збираюся відмовляти його від перегонів, — пообіцяла я. — Він отримає цей кубок, і після цього ми нарешті зможемо насолодитися одне одним сповна.

— Фіктивний шлюб став справжнім? — спитав у мене Антон.

— Стане після того, як закінчиться договір, — відповіла я. — Гордій хоче цього, і я теж.

— Ти кохаєш його? — Антон уважно подивився на мене.

— Кохаю, — визнала я, бо не було сенсу приховувати це.

— Я сподіваюся, що ти нічого не втнеш перед останнім заїздом. Не хотілося б, щоб Гордій розбирався з вашим лайном і запоров останній етап.

— Я бачу, що ти хвилюєшся за свого друга, але тобі не варто недооцінювати його. Гордій чудово справляється зі своїми емоціями. Я зі свого боку обіцяю, що нічого не зроблю, а ти перестань так підозріло дивитися на мене. Я тобі не ворог.

— Я і не вважаю тебе ворогом. Ти одразу ж сподобалася мені, Поліно. Впевнений, що ви з Гордієм ідеально підходите одне одному. До речі, він полюбляв хизуватися про свої здібності у ліжку. Гордій справді такий монстр?

Я засміялася. Мені не хотілося обговорювати з Антоном про наші з Гордієм нічні розваги, але це питання дійсно розвеселило мене. Напруга між нами, здається, зникла.

Антон висадив мене на дорозі біля якогось поля. Тут більше не було нічого, і це чомусь дратувало. Я зійшла з дороги трохи вниз і почала знервовано стукати ногою по асфальту. Уже пройшло десять хвилин, а жоден автомобіль так і не проїхав повз мене. Це було якесь глухе місце. Я глянула на поле та скривилася. Не дуже романтично, якщо Гордій вирішив, що буде тут доводити мені своє кохання.

Нарешті я усе ж побачила його Camaro. Довелося скласти руки на грудях, щоб він зрозумів, що я таки злюся. Гордій зупинився біля мене та вийшов зі свого автомобіля. Я помітила, що він уже встиг переодягнутися у звичайні джинси, футболку та шкіряну куртку.

— Сподіваюся, що не змусив тебе довго чекати, — сказав хлопець, коли підійшов ближче.

На його обличчі була яскрава усмішка, від якої мені стало тепліше. Але я знову насупилася, бо нагадала собі, що злюся на нього.

— Ну і? — спитала я, озираючись довкола. — Ти вирішив подарувати мені секс у полі? Якщо таким чином ти збирався здивувати мене, то я справді здивована. Хто взагалі займається цим у полі?

— Не знаю, — відповів хлопець і почав голосно сміятися. — Ти така смішна.

— Не зли мене! — я пригрозила йому пальцем.

— Сідай! — Гордій кивнув мені у бік автомобіля. Я насупилася. — За кермо.

— Що? — майже закричала.

— Сідай за кермо! — повторив він.

— За кермо? — перепитала я, наче була глухою. — У твій Camaro?

— Так. Буду вчити тебе водити.

— Серйозно?

Мені хотілося стрибати від радощів. Я запищала та кинулася йому на шию. Він засміявся і швидко поцілував мене в щоку. Не могла повірити, що Гордій не лише дозволить мені посидіти за кермом свого улюбленого автомобіля, а ще й буде вчити мене водити.

— Ти дуже ризикуєш, — сказала я, коли сіла всередину.

Гордій опустився на пасажирське сидіння. Він трохи покрутився в різні боки. Здається, йому було не дуже зручно там.

— Сподіваюся, що ти не вб’єш нас, — пробурмотів Гордій. — Я обрав максимально безпечне місце для твого навчання.

Я проігнорувала його та міцно стиснула кермо автомобіля. Це так приємно відчувалося, що я готова була водити цю машинку хоч увесь день.

— Здається, ти сьогодні таки отримаєш свій подарунок, — мовила я, не стримуючи своєї усмішки.

— У полі? — спитав Гордій.

Я скривилася, а він знову засміявся. Потім хлопець швидко поцілував мене та почав пояснювати, як саме керувати цією кралечкою. І хоч я старалася уважно слухати його, усе одно не могла відвести погляду від цих пухких губ, що так і манили мене. Та все ж я стримала себе й поводилася так, як належить найслухнянішій учениці.