Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— Ура! Встигла, — я запищала, коли кинулася йому на шию. — Боялася, що не побачу тебе до заїзду.

— Поліно, ти не могла вдягнути щось скромніше? — прошепотів він мені на вухо. — Не знаю, як мені тепер зосередитися на дорозі. Усі думки будуть про твої красиві довгі ноги, чорт забирай!

Я тихо засміялася та охопила його обличчя своїми долонями. Трохи відсторонилася й зазирнула в яскраві сірі очі, що зацікавлено дивилися на мене у відповідь. Швидко пробіглася поглядом по тілу хлопця та зауважила, що він був таким красивим у цьому своєму костюмі для перегонів.

— Не думай про мене. І ось, — я витягнула з сумочки невеличкий брелок у вигляді машинки Саллі з мультика «Тачки», який я хотіла подарувати йому вчора на побаченні, — це на удачу.

— Дякую, — сказав Гордій та усміхнувся, коли взяв у руку подарунок.

— Я завжди з тобою.

Він міцно охопив моє обличчя своїми долонями й так сильно поцілував мене, що мої ноги підкосилися. Я ледь не перетворилася в калюжу на цьому асфальті. Він відпустив мене лише тоді, коли коментатор наголосив про те, що учасники повинні підійти до своїх автомобілів.

— Будь обережний, — прошепотіла я та ніжно погладила його по щоці.

Після цього я розвернулася і попрямувала до трибуни. Я декілька разів оглянулася на Гордія. Якщо до цього моменту він думав про мене, то зараз був повністю сконцентрований на перегонах. І це те, що справді було йому потрібне. Перемога в чемпіонаті — це те, чого він хоче найбільше, а я... Я просто буду поруч з ним і підтримуватиму його завжди.

Цей заїзд був не менш тривожним, аніж усі попередні. Я хвилювалася кожного разу, коли бачила його автомобіль на горизонті. І хоч він упевнено лідирував, я все одно переживала. Знервовано перебирала пальцями, жувала нижню губу чи стукала ногою по землі. Це нормально — хвилюватися за важливу для тебе людину, але Гордій був не просто важливий мені. Це той чоловік, з яким я б хотіла провести все своє життя. Якщо з ним щось станеться, то частинка мого серця так само зникне назавжди.

На декілька секунд я задумалася, що не проти була б мати дітей з ним. Тео і Вікторія... Ці імена довгий час не виходили з моєї голови. Я усміхнулася своїм думкам. Згадала, як Гордій сказав, що хоче бути зі мною навіть після того, як закінчиться договір. Я теж хотіла цього понад усе. Ми повинні бути щасливими. У нас обох був неприємний досвід кохання у минулому, але ми помилилися. Бо ні в мене з Ігорем, ні в нього з Діаною не було того, що в нас зараз. Це особливий зв’язок, як і казав Гордій.

На моїх очах з’явилися сльози, коли він першим перетнув фінішну пряму останнього кола. Я пишалася ним. Він був за крок до того, щоб отримати кубок. Залишився лише один ривок, щоб перемогти. Через два тижні на нього чекав останній етап. І я знала, що він переможе. Була впевнена в цьому на сто відсотків. І після цього я з гордістю буду називати себе дружиною чемпіона.

Користуючись можливістю, я побігла до нього. Він знову спіймав мене у свої міцні обійми та підняв на руки. Я бачила, що всі дивилися на нас, але мені було так байдуже.

— Як я тобі? — спитав Гордій, щиро усміхнувшись.

— Це все мій подарунок на удачу, — сказала я та засміялася. — Жартую! Це все ти.

Він обережно поставив мене на ноги. Я не могла стримати своєї усмішки, тому просто стояла та усміхалася, наче ідіотка. Гордій швидко поцілував мене в кінчик носа. Я трохи скривилася і притулилася ближче до нього. Він обійняв мене однією рукою та повів далі від чужих поглядів. Я помітила, що ми майже підійшли до Антона, що стояв біля свого автомобіля.

— Зараз сядеш з ним, — майже наказав Гордій біля мого вуха, — і він відвезе тебе в одне місце, де ми потім зустрінемося.

— Не зрозуміла, — пробурмотіла я та насупилася.

— Що саме ти не зрозуміла? Сядь в авто Антона. Це все.

— Що відбувається? — спитала я та косо подивилася на Гордія.

— Нічого, — відповів він.

— Отже, ми не залишимося на вечірку?

Я витягнула з сумочки свої окуляри та наділа їх, хоча на вулиці зовсім не було сонця. Зробила це я для того, щоб мати суворіший вигляд. Помітила, що Гордій стримався, щоб не засміятися. У які ігри він грає?

— Якщо захочеш, то ми потім повернемося на вечірку, — сказав Гордій.

— А чим будемо займатися до того? Ти починаєш мене дратувати, Гордюша.

Він нахилився ближче до мого вуха, від чого я миттю напружилася. На його обличчі раптом з’явилася нахабна усмішка.

— Я буду говорити й доводити тобі те, як сильно кохаю тебе, — хриплим голосом прошепотів він.

Я усміхнулася, але вдала, що роздратувалася та легко вдарила його в плече, щоб відштовхнути від себе.

— Ти такий самовпевнений, — буркнула я. — Мабуть, ти не отримаєш свій подарунок.

— Мені здається, що я заслужив його.

Я фиркнула, закотила очі (що він не міг помітити через мої окуляри, але, мабуть, таки помітив) та впевнено попрямувала до автомобіля Антона. Хлопець дивно усміхнувся мені й відчинив для мене дверцята, допомагаючи сісти всередину.

Я не дуже розуміла, куди саме він везе мене, але слова Гордія змогли трохи заспокоїти. Я помітила, що Антон кидав на мене неоднозначні погляди, коли кермував у невідомий мені бік.

— Що таке? — не витримала я. — Чому ти так дивно дивишся на мене? Забув, що я дружина твого друга?

— Фіктивна, — виправив він. — Ти красива дівчина, Поліно. Це правда. Та все ж я не можу зрозуміти, як тобі вдалося зробити це.

— Зробити що?

— Закохати його в себе. Гордій не з тих хлопців, які так сильно захоплюються жінкою. Він ніколи не дозволяв дівчатам бути настільки близько біля нього. Я говорю зараз не про те, що ви робите вдома. Мене не дуже цікавлять подробиці вашого інтимного життя.

— Про що ти тоді говориш? — поцікавилася я.

— Про те, як він поводиться з тобою навіть на цих заїздах. Гордій закоханий у тебе по самі вуха, Поліно. Він сьогодні не міг зібратися перед перегонами, доки ти не прибігла до нього.