Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

Глава 28.1

– Ось вода з вином, випий, стане легше, –  долинув до його слуху веселий голос Мер’яти

Сайм насилу розліпив очі, перед якими все ще плавали шматки небуття і побачив її руку, що тримала розписну чашу.

Він одразу відчув, що не безпорадний, що цілком здатний керувати тілом, стримко  сів на підлозі і інстинктивно схопився рукою за те місце, де зяяла смертельна рана. Але жодної рани в нього на грудях не було.

Сайм ошелешено озирнувся на всі боки, а за мить до нього прийшло розуміння. Ілюзія! Мер'ята знову створила ілюзію, щоб показати йому, наскільки він слабкий.

– Ну здогадався нарешті! – тихенько засміялася Мер'ята, дивлячись на Сайма з цікавістю. – Випий… це заспокоїть твою душу…

– Ти знову мене обдурила! – з  гіркотою промовив Сайм, відштовхуючи келих. – Але чому ти не покликала на допомогу?

– Я тебе не боюся… не боюся… хоч і знаю, що ти з'явився за помстою… – продовжуючи сміятися, відповіла дівчина.

Сайм підвівся на ноги. Коліна його все ще тремтіли і недавнє відчуття, хай і уявної, але від цього не менш болісної смерті,  не давало дихати вільно.

– Хіба в мене немає підстав мститися?

Мер'ята обірвала безтурботний сміх і заговорила глибоким і проникливим голосом:

– Послухай, я знаю, що стала причиною твоїх страждань там, у Сухому руслі, але, клянуся, я не дозволила б батькові тебе вбити!

– Припустимо, я тобі повірив, – сказав Сайм, все ще не розуміючи, як тепер поводитися з нею. – І що далі?

–  Спершу скажи, звідки ти взявся в  Сетао? І в домі Іві?

Сайм похмуро мовчав, не наважуючись відповісти правду.

– Очевидно! Ти хотів помститися Теумару, викрасти Іві і змусити його тим самим вплинути на батька? Чи не надто підступний план?

–  Ти була в Сухому руслі і знаєш, яким чином Ізенар змусив мене дати клятву. Підлим обманом! То чому я маю вибирати засіб?

– Отже, ти й мене хотів викрасти? Вирішив, що я пташка більш цінна, ніж Іві? – запитала Мер'ята.

Голос її був і глузливий і ніжний одночасно, тому Сайм не міг розібрати, жартує вона чи говорить серйозно.

–  Я  лише хотів обміняти дочку Ізенара на свою сестру, – похмуро відповів він.

– Ти мене ненавидиш?

Мер'ята поставила чашу на підвіконня і підійшла до Сайму так близько, що він відчув п’янке  тепло її тіло, оповитого лише легкою сорочкою, під якою відверто вимальовувалися обриси високих грудей та чудової талії. Чому вона така відверта, така безстрашна і така безсоромна з ним? Від аромату її розпущеного волосся у Сайма запаморочилася голова.

– Тобі не треба мене викрадати, – Мер'ята поклала маленькі долоні на його широкі груди, – я вирушу з тобою в Етеляну, якщо забажаєш, як полонянка,  – і знову тихо чомусь засміялася.

– Чому? – прошепотів Сайм, нахиляючись ще ближче до її волосся, до її принадного закинутого обличчя з яскраво-вологіми відкритими губами.

Його пальці мимоволі пробігли по крутому вигину її стегна. Сайм ледь не застогнав, відчувши гладкість шкіри під тонкою тканиною.

З ніжним зітханням дівчина притулилася щокою до його грудей. І тоді в Сайма, крізь пелену дурману, майнула думка, що вона, як і раніше, грає з ним, хоче позбавити його пильності, заманити в пастку.

Він відсахнувся, тремтячи, немов хлопчисько, від кохання, від страху, від безпорадності перед цією невисокою тендітною дівчиною з веселим, і водночас владним поглядом.

– Ти любиш мене, Сайме? – раптом запитала вона, утримавши його зап'ястя тонкими теплими пальцями.

– Що? – пробурмотів він, все ще перебуваючи у владі хмільного напою, приготованого з ненависті та пристрасті.

– Ти одружишся зі мною? – спитала Мер'ята так тихо, що він ледве розрізнив її голос.

Вона підвелася навшпиньки і потягнувшись, торкнулася губами його, пересохлих від хвилювання губ.

– Перестань, – з болючим розпачом промовив Сайм, – Ти просто хочеш звести мене з розуму, ти плутаєш все, створюєш ілюзії! Краще б ти справді мене вбила!

– Мій поцілунок – не ілюзія! Ілюзія – ось…

І знову загуркотіли, зірвані з петель двері, і величезний воїн із вишкіреними зубами і страшно перекошеним від люті обличчям увірвався до кімнати. Сайм інстинктивно схопився за меч на поясі, але одразу відчув лагідний дотик і почув тихий голос:

– Ні, стій спокійно і дивися...

Воїн замахнувся ножем і кинувся вперед. Сайм навіть очі заплющувати не став, хоча серце його на якусь мить обірвалося. Воїн встромив ніж у його груди. Ніж пройшов крізь тіло, мов крізь повітря. Воїн затремтів і почав танути, лише прохолодна хвиля прослизнула по шкірі, та лахміття найлегшого туману завагалися в темному повітрі кімнати і через мить зникли.

– Якщо ти не звертаєш на ілюзію уваги, вона не завдасть тобі шкоди! – сказала Мер'ята.

Сайм провів рукою по лобі, скидаючи краплі поту.

– Значить, ти не обманюєш мене? – спитав він, підводячи за підборіддя її обличчя і допитливо вдивляючись у її зелені, похмурі очі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍