Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Як і раніше, мене продовжували непокоїти паралелі між багатьма клінічними випадками, іноді розділеними століттями, але з іншого боку, я виявив, що загадковий фольклор у минулому був значно поширеніший. Імовірно, інші жертви такої амнезії значно краще за мене розумілися на тонкощах легенд, з якими я познайомився, лише втративши себе. Коли жертви позбувалися пам’яті, вони асоціювали себе з істотами із добре знайомих міфів — казковими завойовниками, здатними переносити свідомість в інше тіло, і тому розпочали пошук знань, які, на їхню думку, можна було використати в уявному минулому, світі не-людей. Пізніше, коли пам’ять поверталася, починався зворотний асоціативний процес, вони вважали, що повернулись до своїх тіл замість колишніх загарбників. Звідси брали початок сновидіння і псевдоспогади, що доповнювали звичайну міфологічну модель.
Попри, здавалось би, усю неоковирність таких пояснень, вони, кінець кінцем, витіснили з моєї свідомості решту — переважно через непереконливість будь-якої іншої теорії. Окрім того, чимало провідних психологів та антропологів визнали слушність такого підходу. Що більше я розмірковував на цю тему, то переконливішими здавались мені мої ж таки аргументи, аж поки я не виробив стійкий імунітет проти снів і видінь, що мене переслідували. Припустімо, я таки бачив ночами дивні сни, але вони лиш відображали те, про що я чув і читав. А ще припустімо, що мене мордують передчуття і вигадані спогади, але і вони також — лише відлуння міфів, засвоєних у моєму іншобутті. Жодні мої сни, жодні відчуття не можуть мати реального значення.
Узявши на озброєння таку філософію, я спромігся відновити душевну рівновагу, хоча видіння (а не абстрактні враження) виникали дедалі частіше і щоразу доповнювались новими тривожними подробицями. У 1922 році я відчув себе спроможним повернутися до роботи в університеті, де знайшов практичне застосування набутим знанням, узявшись читати курс лекцій з психології. На той час посаду професора політекономії обіймала інша людина, до того ж, відколи я пережив напад хвороби, сама методика викладання політекономії зазнала суттєвих змін. Мій син тоді готувався стати аспірантом, а надалі — і претендувати на професорську посаду, тож ми багато і плідно працювали разом.
IV
Тим часом, я не припиняв ретельно занотовувати все, що бачив у снах — дуже яскравих і насичених подіями. Я розглядав ці звіти як по-справжньому важливі психологічні документи. Сни були неймовірно схожі на спогади, хоча я доволі успішно намагався позбутися цього враження. У своїх записах я змальовував фантасмагорії як щось уже бачене, в інших же випадках відкидав їх, як поволоку нічних міражів. Ніколи я не згадував про них у приватних розмовах, однак чутки про мої щоденникові записи таки стали надбанням місцевої громади, і дехто навіть почав пліткувати про стан мого душевного здоров’я. Цікаво, що ці думки поширювали цілковиті дилетанти, їх не підтримав жоден професійний лікар чи психолог.
З-поміж сновидінь, які я бачив після 1914 року, згадаю лиш деякі, а детальніші звіти й записи може взяти в університетській бібліотеці й самостійно вивчати будь-який допитливий студент. Цілком очевидно, що з плином часу тиск на мою свідомість дещо послабився, масштаби видінь суттєво зросли, але і в цьому випадку залишалися розрізненими окремими фрагментами без чіткої мотивації. Схоже, що у своїх снах я щоразу мав більшу свободу пересування: мандрував серед велетенських кам’яних споруд, переходив від однієї до іншої по широких підземних коридорах — загальновживаних шляхів сполучення. Часом на нижчих рівнях я помічав ті самі гігантські опломбовані люки, які оточувала атмосфера страху й заборон. Я бачив грандіозні басейни, обкладені мозаїчною плиткою, і кімнати, наповнені безліччю дивних і незбагненних речей. Ще там були колосальні підземні цехи зі складними машинами та пристроями, про призначення яких можна було хіба що здогадуватися, а їхні звуки проникли у мої сни лише за багато років. Тут я можу зауважити, що зір і слух — єдині з моїх чуттів, якими я користувався у фантастичному світі.
Справжній жах почався у травні 1915 року, коли я вперше побачив живих істот. Це сталося ще до того, як я ознайомився з давніми міфами і описами подібних випадків у медичній літературі, а тому не знав, чого чекати. Мірою того, як у моїй свідомості послабилися ментальні бар’єри, всередині приміщень і на вулицях я став помічати великі скупчення прозорого туману. Поступово туман ставав густішим і окресленішим, аж поки я не побачив жахливих обрисів неймовірно чітко. Перед моїми очима постали величезні, переливчасті конусоподібні тіла близько десяти футів заввишки і стільки ж завширшки у нижній частині, зі складчастою шкірою, вкритою лускою, здається, досить пружною. З верхньої частини конуса виступало чотири гнучкі відростки, кожен з фут завтовшки і з такими ж складками. Ці відростки могли скорочуватися до мінімального розміру, а могли і витягтися на добрих десять футів. Два мали на кінцях щось подібне до величезних клешень, третій закінчувався чотирма червоними і схожими на труби придатками. На кінці четвертого була жовтава, неправильної форми куля діаметром приблизно два фути, на «екваторі» котрої розташувалися три великі темні ока. На самій маківці голови примостилися чотири тонкі сірі стебла з квіткоподібними пуп’янками, а з нижньої її частини звисало вісім блідо-зелених чи то вусиків, чи то мацаків. Нижню частину конуса облямовував сірий пружний матеріал, який то скорочувався, то розтягувався, і у такий спосіб це неповоротке створіння пересувалося.
Дії цих істот, хоча й не загрозливі, налякали мене навіть більше, ніж їхня зовнішність — було моторошно бачити, як химерні істоти роблять речі, які здатна робити тільки людина. Вони неквапливо пересувалися по великих залах, брали з полиць книжки і підходили з ними до великих столів або навпаки, ставили книжки на місця і робили якісь записи особливими стрижнями, які стискали блідо-зеленими мацаками голови. Дебелими кінцівками-клешнями вони переставляли книжки і вели бесіди — їхня мова складалася з клацання і шарудіння. Одягу в істот не було, зате вони носили на верхній частині конуса своєрідні торби або ранці. Голови зазвичай тримали на рівні вершини конуса, хоча нерідко їх піднімали або опускали. Три інші відростки, коли в них не було потреби, звисали уздовж тіла, скоротившись до п’яти футів. З огляду на швидкість їх читання, письма і роботи з машинами (ті, що стояли на столах, якось були пов’язані з розумовою діяльністю), я зрозумів, що їхній інтелект значно перевершує людський.
Пізніше я бачив їх усюди — вони купчилися у великих залах і коридорах, обслуговували машини й механізми у склепінчастих підземних цехах і мчали по широких дорогах у велетенських, схожих на човни автомашинах. Я більше їх не боявся і усвідомив, що вони доволі непогано вписуються у довкілля. Стали помітнішими індивідуальні особливості, а ще я зауважив, що декотрі з них трималися якось скуто. Ці останні фізично нічим не відрізнялися від одноплемінників, проте відмінності у жестикуляції та поведінці вирізняли їх не лише серед більшості, але й одне від одного. Вони багато писали — крізь пелену сну я розгледів, що сторінки їхніх книжок списані найрізноманітнішими літерами, — і в жодному разі це не були звичні тут
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3», після закриття браузера.