Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

хвилясті ієрогліфи, якими послуговувався загал. Як мені здалося, дехто з них навіть використовував нашу абетку, і майже всі вони працювали значно повільніше за більшість.

Увесь цей час моя особиста участь у снах обмежувалась роллю безтілесного спостерігача; я безперешкодно пересувався, втім, не звертаючи із второваних стежин і дотримуючись належної швидкості. Лише у серпні 1915 року мене почали турбувати перші натяки на мою тілесну форму. Я кажу турбувати, адже на початковій стадії виникли суто абстрактні, хоча й неймовірно жахливі асоціації, які пов’язували мої сни з огидою до власного тіла. Якийсь час уві сні я уникав на себе дивитися і, пригадую, радів з того, що у дивних тутешніх приміщеннях немає дзеркал. Дуже непокоїло, що я міг дивитись на великі столи — кожен принаймні десяти футів заввишки — щонайменше з рівня стільниці.

Дедалі сильнішим ставало хворобливе бажання побачити своє тіло, і однієї ночі я вже не зміг йому опиратися. Спершу я, глянувши під ноги, нічого не побачив. Трохи згодом я зрозумів причину — моя голова трималась на гнучкій і неймовірно довгій шиї. Втягнувши шию в плечі і кинувши обережний погляд униз, я побачив переливчастий лускатий конус тіла десяти футів заввишки і десяти завширшки у нижній частині. Це сталося тієї ночі, коли я, виборсуючись із жахливого, божевільного сну, своїм криком розбудив половину Аркгема.

І тільки після кількох тижнів повторних кошмарів я дещо примирився зі своєю потворною подобою. У снах я рухався серед безлічі невідомих істот, читав жахливі книжки, взяті з нескінченно довгих полиць, годинами писав за величезними столами, тримаючи перо у зелених мацаках, що звисали з моєї голови. Деякі уривки з прочитаного і написаного я запам’ятав: то були описи інших світів і всесвітів, а також зародків нематеріального життя за їх межами. Були там і повідомлення про дивні види істот, що населяли наш світ у минулі часи, а ще страшні хроніки про сутності з химерними тілами, які населятимуть Землю за мільйони років після зникнення останнього представника роду людського. Я прочитав ті розділи історії людства, про існування яких навіть не здогадується жоден із сучасних учених. Більша частина цих творів була написана ієрогліфами — я їх досить швидко опанував за допомогою дзизкучих машин — аглютинативною мовою[169], коренева система котрої не мала жодних людських аналогів. Решту книжок було написано іншими мовами, їх я вивчив у той самий незвичайний спосіб; дуже невелика кількість томів була написана мовами, якими я володів. У моїх заняттях дуже допомагали продумані ілюстрації — як включені до текстів, так і в окремих збірках. І мені весь час здавалося, що я роблю англійською мовою опис свого життя та доби. Прокинувшись, я зміг пригадати лиш невеликі й несуттєві уривки з незнайомих мов, які так легко опанував уві сні, проте моя пам’ять зберегла доволі цілісну картину історії.

Задовго до того, як вивчити аналогічні випадки амнезії та давні міфи, від яких усі мої сни опосередковано брали початок, я дізнався, що істоти навколо мене були представниками найвизначнішої в історії раси, яка підкорила собі час і розсилала дослідників по всіх епохах. Я також довідався, що мій розум було принесено сюди з моєї епохи, поки інший розум послуговувався моїм тілом, і що кілька інших дивних істот так само утримували захоплені свідомості. Начебто я навіть говорив, клацаючи клешнями, з іншими бранцями із різних куточків Сонячної системи.

Серед нас був розум з планети, відомої нам усім як Венера, він житиме у прийдешніх віках, інший — з одного із супутників Юпітера, який жив шість мільйонів років тому. З-поміж земних жителів мені зустрівся один представник крилатої зіркоголової напіврослинної раси палеогенової Антарктики; один — людина-рептилія казкової Валузії, троє укритих густим хутром попередників людини з Гіперборейської країни, які поклонялися божеству Тсатоґґуа; один — із геть неймовірної раси Чо-Чо[170]; двоє — з павукоподібної цивілізації, що населятимуть Землю в останній період її існування; п’ятеро — твердокрилі істоти, що прийдуть на зміну людству, в яких Велика Раса у визначений час, коли постане загроза страшної загибелі, масово переноситиме свою свідомість; було ще кілька представників різних гілок роду людського.

Я спілкувався зі свідомістю Йіанґ-Лі, філософа з жорстокої імперії Цзянь-Чань, що правитиме у п’ятитисячному році нової ери; з воєначальником великоголового темношкірого народу, який підкорив Південну Африку за п’ятдесят тисяч років до Різдва Христового; із флорентійським ченцем дванадцятого сторіччя, Бартоломео Корсі; з королем Ломару, який правив своєю жахливою полярною країною за сто тисяч років до того, як із заходу прийшли завойовники — жовті інути; з Нуґ-Сотом, чарівником раси чорних воїнів шістнадцятого тисячоліття нової ери; з римлянином Тітом Семпронієм Блезом, квестором часів імператора Сулли; з Хефнесом, єгиптянином доби чотирнадцятої династії, який розповів мені про страшну таємницю Ньярлатотепа; зі священиком доби Середнього царства Атлантиди; з Джеймсом Вудвілом, джентльменом із Саффолку часів правління Кромвеля; з придворним астрономом доінківського Перу; з австралійським фізиком Невілом Кінґстон-Брауном, який помре 2518 року; з великим магом країни Йє, яку поглинула безодня Тихого океану; з Теодотидом, греко-бактрійським урядником, який жив за двісті літ до Христової ери; з літнім французом П’єром-Луї Монманьї, сучасником Людовіка XIII; із Кром-Йя, кімерійським вождем, що жив за п’ятнадцять тисяч років до нашої ери; з багатьма іншими, чиї розповіді про вражаючі таємниці і приголомшливі дива моя пам’ять не зуміла зберегти.

Щоранку я прокидався у холодному поту, часом прагнучи або цілком спростувати, або підтвердити реальність отриманої інформації з позицій сучасних знань людства. Звичні факти і погляди було піддано сумніву, і я чудувався, як сон, фантазія могли таким несподіваним чином вплинути на сприйняття історії та наукових теорій. Я здригався від однієї лиш думки про таємниці, які приховувало від нас минуле, про небезпеки, які чатували на нас у майбутньому. Багато речей, про які я довідався від істот, що прийдуть нам на зміну, справили на мене таке враження, що я просто не зважуся викласти їх письмово. Після зникнення людей на планеті пануватиме могутня цивілізація жуків, у тіла яких переселяться кращі представники Великої Раси, коли їхній давній світ постане перед страшною катастрофою. Пізніше, коли цикл життя Землі добіжить кінця, вони знову перемістяться у часі й просторі — до наступної зупинки, де на них чекають тіла бульбашкоподібних рослинних істот на Меркурії. Але й після них будуть інші раси, які відчайдушно чіплятимуться за вже холодну планету і намагатимуться сховатися у найглибших глибинах Землі. Охоплені жахом, вони чекатимуть невідворотного її кінця.

Тим часом у снах я продовжував писати історію своєї доби — частково з власної волі, частково через обіцянки розширити доступ до бібліотеки і збільшити свободу пересування, використовуючи архіви Великої Раси. Архіви розташовувались у велетенських розмірів підземному сховищі у середмісті, його на ту пору я вже добре знав, бо часто навідував, шукаючи поради і допомоги. Ця грандіозна споруда мала витримати будь-які природні катаклізми, тому значно переважала усе, створене Великою Расою, а її конструкції масивністю та міцністю не поступалася горам.

Усі записи на великих аркушах цупкого і дуже міцного матеріалу, зробленого з волокон целюлози, перепліталися у книжки, і кожна поміщалася в окремий футляр з легкого нержавіючого металу сіруватого кольору; його прикрашали математичні символи і викарбувана назва — хвилясті ієрогліфи Великої Раси. Ці контейнери зберігали у прямокутних нішах, подібних до книжкових шаф, зроблених з того ж самого металу, і з дверцятами та замком. Замикалися вони хитромудрою системою ручок та