Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Минув місяць із дня, коли Евсун втратила матір. Біль від цієї втрати досі відлунював у її серці, але з кожним днем вона вчилася жити далі. Поруч були Емір і Омер, її родина, її підтримка. Вони пережили багато—зраду, біль, страх смерті, але зрештою залишилися разом.
Одного вечора, коли сонце повільно сідало за горизонт, Евсун і Емір сиділи в саду. Вони мовчали, але це мовчання було наповнене розумінням.
— Нам треба їхати, — раптом сказала Евсун, не відводячи погляду від заходу сонця.
Емір подивився на неї, уважно вдивляючись у її обличчя.
— Ти впевнена?
Евсун кивнула.
— Так. Тут надто багато спогадів. Болісних. Я не можу більше залишатися в цьому місті, де кожен куточок нагадує про те, що ми пережили.
Емір узяв її руку і лагідно стиснув.
— Якщо ти цього хочеш, ми поїдемо.
Він розумів її почуття. Сам відчував щось схоже—цей дім, ці вулиці, це море нагадували про минуле. Вони заслуговували на новий початок, у новому місці, де не буде ні тіні болю, ні страху.
Останній ранок у Стамбулі
На світанку вони зібрали речі. Евсун пройшлася по кімнатах, торкаючись знайомих речей, які залишалися тут. Це місце було її домом, але водночас стало пасткою її минулого.
Емір, Омер і Левент чекали біля машини. Левент подивився на сестру й зітхнув.
— Все одно це дивно, — сказав він. — Ти завжди була тут, а тепер їдеш.
Евсун підійшла до нього й міцно обійняла.
— Я дуже тебе люблю, брате.
Левент міцно обійняв її у відповідь.
— Я теж, Евсун. Подзвони, як приїдете.
— Обов’язково.
Вона усміхнулася крізь сльози. Це було нелегко, але вона знала, що це правильне рішення.
Політ у нове життя
В аеропорту вони пройшли реєстрацію й сіли в літак. Евсун вдивлялася у вікно, її серце калатало швидше, коли літак почав рухатися злітною смугою.
Омер захоплено дивився навколо.
— Ми летимо, мамо!
Евсун усміхнулася й ніжно погладила його волосся.
Коли літак здійнявся в небо, Евсун востаннє глянула на місто, яке залишалося позаду. Стамбул зникав серед хмар, разом із ним залишалося її минуле.
Вона вдихнула на повні груди й повернулася до Еміра.
— Нарешті, — прошепотіла вона.
Емір усміхнувся, взявши її за руку.
— Тепер усе буде добре.
Евсун стиснула його пальці у відповідь. Вона більше не боялася. Попереду на них чекало нове життя—спокійне, щасливе, без страху і болю.
Кінець
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.
