Читати книгу - "Homo Deus"

галактикою ізольованих людських культур, які могли бути носіями ментальних станів, що нині зникли. Відмінні соціально-економічні реалії й щоденна рутина виплекали відмінні стани свідомості. Хто може виміряти розум мисливців на мамонтів у кам’яну добу, неолітичних аграріїв чи самураїв Камакура? Ба більше, багато домодерних суспільств вірили в існування вищих станів свідомості, яких людина могла досягти через медитацію, наркотики чи ритуали. Шамани, монахи й аскети систематично занурювалися в таємничий світ розуму і поверталися звідти із захопливими оповідками. Вони повідомляли про незнайомі стани найвищої врівноваженості, неймовірно гострого й незрівнянного відчуття. Вони розповідали про розум, який розширювався до нескінченності або розчинявся в порожнечі.

Гуманістична революція змусила сучасну західну культуру втратити віру й інтерес до найвищих ментальних станів і освятити щоденне сприйняття середньостатистичного Джо. Тож сучасна західна культура унікальна в тому, що їй бракує класу людей, які прагнуть переживати екстраординарні ментальні стани. Вона вважає, що кожен, хто намагається досягти цього, є наркоманом, психічно хворим або шарлатаном. Таким чином, хоча ми маємо детальну карту ментального ландшафту студентів-психологів Гарварду, нам відомо значно менше про ментальний ландшафт корінних американських шаманів, буддистських монахів чи суфійських містиків.

І це розум Sapiens. П’ятдесят тисяч років тому ми жили на цій планеті разом із нашими неандертальськими двоюрідними братами. Вони не вийшли в космос, не збудували пірамід і не встановили імперій. Вони явно мали дуже відмінні психічні здібності, і їм бракувало багатьох наших талантів. А проте, вони мали більший мозок, ніж ми, Sapiens. Що саме вони робили з усіма своїми нейронами? Ми не маємо жодного уявлення. Однак вони цілком могли мати багато таких ментальних станів, які жоден Sapiens ніколи не переживав.

Однак якщо ми навіть братимемо до уваги всі види людей, що будь-коли існували, це не наблизить нас до охоплення всього ментального спектра. Інші тварини, мабуть, вважають, що нас, людей, навряд чи можна зрозуміти. Кажани, наприклад, сприймають світ за допомогою ехолокації. Вони випромінюють дуже швидкий струмінь високочастотного писку поза діапазоном чутливості людського вуха. Потім отримують та інтерпретують відбите відлуння, будуючи картину світу. Ця картина настільки детальна й точна, що кажани можуть швидко літати між деревами й будинками, вистежувати й ловити метеликів і комах і при цьому уникати сов та інших хижаків.

Кажани живуть у світі відлунь. Як і у світі людей, кожен об’єкт має характерну форму й колір, тож у світі кажанів кожен об’єкт має свою ехоструктуру. Кажан може відрізнити смачного метелика від отруйного за різним відлунням, що надходить від їхніх тоненьких крилець. Деякі їстівні метелики намагаються захиститися, створюючи відлуння зі структурою, подібною до отруйних. Інші розвинули навіть ще більш вражаючу здатність відхиляти хвилі радара кажана і, подібно до бомбардувальників «Стеле», літати так, що кажани не можуть дізнатися, де вони. Світ ехолокації так само складний і буремний, як і знайомий нам світ звуків і світла, однак ми зовсім не звертаємо на це уваги.

Одна з найважливіших статей стосовно філософії розуму називається «Як воно — бути кажаном?». У цій статті 1974 року філософ Томас Наґель зазначає, що розум Sapiens не може осягнути суб’єктивний світ кажанів. Ми можемо прописати всі бажані алгоритми про тіло кажана, систему його ехолокації й нейрони, однак це не допоможе нам дізнатися, як це — бути кажаном? Як він відчуває відлуння від помахів крил метелика? Це так само, як бачити цього метелика, чи щось зовсім відмінне?

Намагання пояснити Sapiens, як це — відчувати ехолокацію метелика, напевно, таке саме безглузде, як пояснити сліпому кротові, які почуття викликає Караваджо. Цілком можливо, що на емоції кажана глибоко впливає зосередженість його ехолокаційного відчуття. Для Sapiens кохання — червоне, ревнощі — зелені, а депресія — блакитна. Хто знає, у який колір забарвлюють ехолокації любов жіночої особини кажана до її нащадка чи ревнощі чоловічої особини — до його суперників?

Кажани, звичайно, не є чимось особливим. Вони лише один із численної кількості випадків. Так само як Sapiens не можуть зрозуміти, як то бути кажаном, ми не можемо зрозуміти, як почуватися китом, тигром чи пеліканом. Вони явно відчувають себе такими, однак ми не знаємо як. І кити, і люди обробляють емоції в тій частині мозку, яка називається «лімбічною системою», однак лімбічна система кита містить цілу додаткову частину, якої немає у людей. Мабуть, ця деталь дає китам змогу відчувати дуже глибокі й складні емоції, які для нас є чужі? Кити, імовірно, мають дивовижне музичне сприйняття, якого не збагнули б навіть Бах і Моцарт. Кити можуть чути один одного за сотні кілометрів, і кожний кит має свій репертуар характерних «пісень», що тривають до чотирьох годин і мають дуже складну структуру. Кожного разу кит складає новий хіт, який приймають інші кити через увесь океан. Науковці постійно записують ці хіти й аналізують їх за допомогою комп’ютерів, але чи може будь-яка людина осягнути ці музичні відчуття і визначити відмінність між китом — Бетховеном і китом — Джастіном Бібером?

Усе це не повинно дивувати нас. Sapiens правлять світом не лише тому, що мають глибші емоції чи складніше музичне сприйняття, аніж інші тварини. Тож принаймні в певному емоційному й практичному доменах ми можемо бути нижчими за китів, кажанів, тигрів і пеліканів.

Окрім ментального спектра людей, кажанів, китів та всіх інших тварин, нас можуть чекати ще більші й дивніші континенти несподіваного. Цілком імовірно, що існує нескінченне різноманіття ментальних станів, які не відчували ані Sapiens, ані кажани чи динозаври за чотири мільярди років еволюції на Землі, бо не мали відповідної здатності. Однак у майбутньому потужні наркотики, генна інженерія, електронні шоломи й прямі інтерфейси мозок-комп’ютер можуть відкрити шляхи до цих місць. Подібно до того, як Колумб і Магеллан пливли за горизонт, щоб відкривати нові острови й невідомі континенти, ми якогось дня можемо вирушити за антиподами розуму.

Я ВІДЧУВАЮ СТРАХ

Допоки лікарі, інженери й споживачі зосереджувалися на лікуванні психічних захворювань і насолоджувалися життям у країнах WEIRD, досліджень субнормальних ментальних станів і розуму WEIRD було, мабуть, достатньо для наших потреб. Хоча нормативну психологію часто звинувачують у неправильному лікуванні будь-яких відхилень від норми, у минулому столітті воно принесло полегшення незліченній кількості людей, зберігши життя й здоровий глузд мільйонам.

Однак на початку третього тисячоліття ми стикаємося з абсолютно іншого виду викликом, оскільки ліберальний гуманізм поступається місцем техногуманізму, і медицина дедалі більше зосереджується на вдосконаленні здоров’я, а