Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Проект «Україна». Галерея національних героїв

Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

219
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 101 102 103 ... 125
Перейти на сторінку:
Блохін.

Перед відповідним матчем ажіотаж був неабиякий: вже за три тижні до матчу кількість охочих спостерігати його з трибун київського Центрального стадіону, згідно з офіційною статистикою, перевищила позначку в півмільйона людей. Щоб знайомі не відволікали футболістів «Динамо» нав’язливими проханнями дістати квиток, Валерій Васильович вирішив навіть відключити на тренувальній базі в Кончі-Заспі всі засоби комунікації.

Гості, пам’ятаючи про мюнхенський матч, особливу увагу приділяли опіці Блохіна та Онищенка. Але Олег був швидший за німецьких вартових: хвилин за п’ять до перерви він отримав м’яч з глибини оборони і точним ударом відправив його до сітки воріт. Зепп Майєр, голкіпер «Баварії», був безсилий. Відзначився Блохін і на 53-й хвилині: прориваючись до мети, він кинув виклик відразу п’ятьом захисникам німецького клубу. Завдання було дуже складним, але радянський форвард заробив штрафний, з якого і забив другий гол у матчі. Домашнє протистояння київських динамівців і футболістів мюнхенської «Баварії» закінчилося з рахунком 2:0.

Тренери не могли стримати радості: їх експеримент закінчився успіхом, і ні у кого не залишилося сумнівів, що на даний момент на континенті немає команди сильніше, ніж київське «Динамо», і тренерів талановитіших, ніж Лобановський і Базилевич.

* * *

Як це часто буває, після стрімкого злету послідувало не менш стрімке падіння. Сезон 1976 року для київської і національної команд став куди менш вдалим, аніж того чекали уболівальники і футбольні експерти, яких надихнули недавніми гучними перемогами «Динамо» і збірна Радянського Союзу в європейських турнірах. Спочатку динамівці поступилися французькому «Сент-Етьєну» в чвертьфіналі розіграшу Кубка європейських чемпіонів. Потім – пожертвували і Кубком Радянського Союзу, програвши колишнім підопічним Валерія Васильовича – дніпропетровському «Дніпру». Невдача спіткала національну збірну: з чвертьфіналу чемпіонату Європи її видворила команда Чехословаччини, не найскладніший суперник з числа європейських футбольних націй.

На XXI літніх Олімпійських іграх у Монреалі команда Радянського Союзу зайняла третє місце – результат загалом значний, але безумовно недостатній. Від олімпійської збірної сподівалися тільки золота, а тому в пресі знову з’явилася безліч критичних публікацій. Бронзові медалі іменують мало не національною ганьбою, а систему, що не так давно забезпечила європейський тріумф «Динамо», – нісенітницею.

Це і багато чого іншого зробило можливою безпрецедентну ситуацію: у команді стався бунт. Безпосереднім приводом для нього послужила кадрова чистка у виконанні Валерія Васильовича: будучи упевненим, що в монреальській поразці винні виключно гравці, декому із них він указав на двері. Але колектив виступив за спортсменів: набравшись сміливості, футболісти написали колективну скаргу на Лобановського і Базилевича, в якій зажадали звільнення старших тренерів. Команда навіть висунула ультиматум футбольному керівництву: якщо колишні тренери будуть присутні на наступному матчі, гравці не вийдуть на поле.

Футбольне керівництво, розуміючи, наскільки великим для радянського спорту є значення Лобановського, вжило особливих заходів. Нагору були викликані… дружини футболістів. Чиновники попередили, що у разі продовження безладів у команді вони будуть змушені позбавити родину «бунтівників» квартир і автомобілів. Дружини гравців прийшли до висновку, що київські апартаменти і новенькі «Волги», подаровані після завоювання Суперкубка, – достатня ціна терпіння їх коханих. Наступного дня, ймовірно, не витримавши важких родинних розмов, половина «войовничих» динамівців відкликала свої підписи під колективною скаргою. Втім, чиновники розуміли, що подібні дії внутрішніх суперечностей команди не вирішують, хоча і здаються достатньо ефективними. Тренерський тандем, що допустив подібні проблеми, – винен, і так або інакше, буде покараний. Вся тяжкість удару лягла на Базилевича: Олегу Петровичу довелося покинути київський клуб. Із збірної ж пішли обидва однодумці, передавши повноваження старшого тренера Микиті Павловичу Симоняну.

У наступних сезонах команда виступила в цілому не гірше, трохи здавши позиції тільки в 1979 році. Тоді «Динамо» на ранніх стадіях припинило боротьбу за Кубок СРСР і опинилося лише третім у національному чемпіонаті.

* * *

Лобановський, покинувши одного разу пост старшого тренера національної збірної, знову привернув увагу футбольного керівництва країни. Забувши про минулі незгоди і закриваючи очі на постійні напади в пресі, чиновники дали йому другий шанс. Цього разу від нього вимагається, очоливши збірну Радянського Союзу, привести її до перемоги в чемпіонаті Європи 1984 року.

Лобановський, накопичивши вже чималий тренерський досвід, використовує прогресивні методики підготовки і знаходить правильні слова, здатні як слід настроїти футболістів на нелегку боротьбу за право брати участь у фінальній частині чемпіонату Європи. Збірна без особливих труднощів зайняла перше місце в підгрупі, і від бажаної путівки до Франції її відокремлював один матч. Останній у відбірковом у т у рі с упр отивник – збірна Португалії, одна з дуже сильних команд чемпіонату, проте узяти верх над якою, як вважали футбольні експерти, радянським футболістам цілком до снаги. Упевненості в результаті додавало і те, що перемагати суперника в цій зустрічі було зовсім необов’язково: до Лісабона збірна СРСР прибула, випереджаючи португальців на одне очко. А отже, завдання потрапити у фінал буде виконано навіть у тому випадку, якщо матч закінчиться з нічийним рахунком. Проте підопічні Лобановського, хай і з мінімальним рахунком – 0:1, але програли.

На батьківщині невдачу команди, звичайно, не залишають без уваги. Підсумком протистояння тренера з чиновниками було рішення: «Вважати недоцільним подальше використання товариша Лобановського… у роботі із збірними командами». Валерію Васильовичу не залишалося нічого іншого, як повернутися в рідну команду.

Без Лобановського гра «Динамо» йшла абияк. Поправити справи йому вдалося вже в сезоні 1985 року, який для київської команди виявився особливо вдалим. Динамівці стали першими в національному чемпіонаті і всьоме в історії команди завоювали Кубок СРСР.

1986 рік став роком європейського тріумфу киян. Вже в першому турі розіграшу Кубка кубків підопічні Лобановського показали упевнену гру і незвичайну наполегливість: програвши в гостях голландському «Утрехту» 1:2, гравці не зневірилися і в домашній зустрічі узяли реванш. Розгром голландців з рахунком 4:1 став серйозною заявкою на майбутні перемоги. У подальшому «Динамо» буквально громить імениті європейські клуби. Його жертвами стають румунські «Університатя» (2:2, 3:0), австрійський «Рапід» (4:1, 5:1), чехословацька «Дукла» (3:0, 1:1). У фіналі ж киянам належало зустрітися з титулованим іспанським «Атлетико».

Динамівці не збиралися зупинятися перед останньою перешкодою: до вирішальної зустрічі на стадіоні «Жерлан» французького міста Ліон вони підійшли з тією самою рішучістю, яка відрізняла команду впродовж всього турніру. З перших хвилин матчу стало ясно: перевага динамівців очевидна, і забиті м’ячі – тільки питання часу. Втім, і його динамівцям багато не було потрібно: рахунок вже на п’ятій хвилині зустрічі відкрив Олександр Заваров, відправивши головою м’яч у ворота голкіпера мадридців Убальдо Філлола після того, як той парирував один з ударів форвардів динамівців. У першому таймі, який кияни провели, використовуючи

1 ... 101 102 103 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галерея національних героїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Галерея національних героїв"