Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Проект «Україна». Галерея національних героїв

Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

219
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 102 103 104 ... 125
Перейти на сторінку:
контратакуючу тактику, команда позбулася одного зі своїх кращих захисників: травму отримав Сергій Балтача. Вимушена заміна оборону, втім, не ослабила: для супротивника вона залишилася все такою ж непрохідною. На перерву команди йшли з рахунком 1:0 на користь «Динамо». Другий тайм виявився результативнішим: в іспанських воротах розписалися Блохін і Євтушенко. Динамівці поховали останні надії футболістів «Атлетико» і стали повноправними володарями престижної європейської нагороди. Валерій Васильович у черговий раз довів спроможність своїх тренувальних концепцій, зайняв почесне місце в компанії кращих європейських тренерів.

Чемпіонат світу з футболу 1986 року, напередодні якого Лобановський вступив на посаду старшого тренера збірної команди СРСР, завершився для радянських футболістів не дуже вдало: поступившись в 1/8 фіналу бельгійцям 3:4, команда вибула з боротьби за найпрестижніший у світовому футболі титул. Футбольна громадськість результат сприйняла спокійно, розуміючи, що винити наставника, який підготовкою команди до турніру не займався, не дуже доречно. Надії уболівальників були пов’язані з чемпіонатом Європи, який двома роками пізніше мав пройти в Західному Берліні. Підопічні Лобановського вийшли у фінальну частину чемпіонату і почали готуватися до боротьби за звання найсильнішої футбольної держави Європи.

По ходу європейської першості, долаючи супротивника за супротивником, збірна Радянського Союзу стрімко наближалася до заповітної мети. Особливу увагу цінителів футболу привернув півфінальний матч між командами СРСР і Італії. Матч завершився з рахунком 2:0 – у воротах італійців по черзі розписалися Литовченко і Протасов. Журналісти назвали гру радянської команди «футболом майбутнього».

Не менш гідно виступила радянська команда і у фіналі, але опонент – збірна Нідерландів – виявилася все ж таки сильнішою. Втім, засуджувати команду за друге місце цього разу ніхто не збирався: на батьківщину футболісти і їх наставник повернулися героями.

* * *

Лобановський запанував на вершині футбольної слави: у пресі його більше не лають, партійні боси ставляться до нього з безперечною пошаною, а уболівальники мало не обожнюють всемогутнього тренера. Здавалося б, тепер-то Валерій Васильович може займатися улюбленою справою, не звертаючи уваги на обставини і купаючись у громадському визнанні. Але у Лобановського, схоже, інші плани: у 1990 році він заявив, що з роботою в «Динамо» і національній збірній покінчено. Численні пропозиції про перехід в імениті європейські клуби Валерій Васильович ігнорує. Він прийняв алогічне, як вважали більшість футбольних експертів, рішення – відправитися на схід, в Об’єднані Арабські Емірати.

Арабські футболісти про футбол, яким його бачив тренер, уявлення мали вельми віддалене, але Валерію Васильовичу не треба було позичати завзятості і терпіння. Він не сумнівався, що його підопічні зможуть незабаром грати цілком гідно, хоч би тільки і порівняно із збірними країн-сусідів, що недалеко пішли.

Результат не змусив себе довго чекати: вже в 1992 році збірна ОАЕ зайняла почесне четверте місце в розіграші Кубка Азії. Це було чимале досягнення для команди, участь якої в престижному турнірі досі обмежувалася груповим раундом.

У 1994 році Лобановському запропонували узяти керівництво над національною збірною Кувейту, і тренер погодився. Він, здається, знову намагався щось довести собі, можливо, піти з арабського футболу переможеним Валерію Васильовичу не дозволяла гордість. Тим часом його долею і професійними планами почало активно цікавитися нове футбольне керівництво рідного для Лобановського клубу – київського «Динамо».

Коли нове керівництво «Динамо» почало переговори про можливе повернення Валерія Васильовича до Києва, тренер явно підбадьорився. Рідні помітили, що він буквально світився від щастя. Але надмірно згідливим Лобановський бути не бажав: обговорення його професійного майбутнього виливалося в багатогодинні телефонні розмови і не менш довгі особисті зустрічі з представниками нового київського начальства. Втім, близькі іменитому наставникові люди розуміли, що, як би довго не тривали переговори, їх результат був вирішений наперед: Лобановський прийме пропозицію киян і повернеться в Україну.

* * *

З арабськими ініціативами було покінчено, і з 1 січня 1997 року він на посаді старшого тренера почав роботу в «Динамо». У перевазі київського клубу над українськими командами не сумнівався вже, мабуть, ніхто, а тому перемоги в національному чемпіонаті, які слідували одна за одною, мало кого дивували. Динамівці практично неподільно володіли і Кубком України, лише кілька разів поступаючись донецькому «Шахтареві». Але від київського клубу чекали міжнародних звершень. Вони прийшли в сезоні 1997/98 років.

Спочатку «Динамо» дісталося до чвертьфіналу Ліги чемпіонів, але поступилося італійському «Ювентусу». Це був перший серйозний успіх Лобановського після повернення на батьківщину. У наступному сезоні динамівці виступили ще успішніше: команда вийшла в груповий, а потім і у фінальний раунд розіграшу Ліги чемпіонів, де зіграла більш ніж упевнено. Сусідами киян по групі Е стали французький «Ланс», грецький «Панатінаїкос» і англійський «Арсенал». За підсумками двох матчів з кожним із суперників динамівці вийшли в лідери: вони взяли верх над французами (1:1, 3:1) і англійцями (1:1, 3:1), а з греками розішлися з рівним результатом (1:2, 2:1).

На цьому переможний хід не закінчився: у чвертьфіналі престижного європейського турніру кияни отримали переконливу перемогу над маститим мадридським «Реалом». Перший матч на чужому полі закінчився внічию 1:1, а вдома динамівці забили у ворота супротивника два м’ячі, не пропустивши при цьому жодного.

У півфіналі підопічних Валерія Васильовича чекала мюнхенська «Баварія» – давній супротивник киян. Але повторити успіх більш ніж двадцятирічної давності, на жаль, не вдалося: німці узяли реванш. Втім, незважаючи на програш, кияни продемонстрували в сутичці з німецьким клубом гру, гідну їх високого статусу.

Лобановський знову був на хвилі успіху. У 2000 році йому запропонували очолити ще і національну збірну. Валерій Васильович погодився. Але проявити свої тренерські здібності повною мірою у нього не вийшло: команда виступила посередньо, а сам тренер опинився на лікарняному ліжку. Діагноз невтішний – інфаркт. Незважаючи на рекомендації лікарів, тренер постарався щонайшвидше повернутися до роботи. Лікарі заборонили йому повітряні перельоти, а це означало, що на виїзних матчах «Динамо» і збірної, якщо ті проходили далеко від тренувальної бази, Валерій Васильович бути присутнім не міг. Як слід оцінивши ситуацію і зваживши всі «за» і «проти», керівництво національної команди прийшло до висновку, що від послуг Лобановського краще відмовитися.

Втім, історія великого тренера була вже близька до завершення. Останній матч Валерія Лобановського відбувся 7 травня 2002 року в Запоріжжі. В розпал футбольної боротьби «Динамо» з місцевим «Металургом» йому раптом стало погано. До машини «швидкої допомоги» він дійшов сам, відмовившись від нош. Лікарі констатували інсульт. Опритомівши, Лобановський почув: кияни перемогли. На його обличчі з’явилася усмішка. Через шість днів Валерія Васильовича не стало…

Віддати останню данину пошани тренерові Валерію Лобановському до Києва приїхали більше ста тисяч шанувальників. Видатний спортсмен і тренер став

1 ... 102 103 104 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галерея національних героїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Галерея національних героїв"