Читати книгу - "Вода, павутина"

і слухав звук блендера. Врррууум… Ні жах, ні біль, навіть невіра ще не заворушилися. Лише пригадав, що забув запропонувати Ловро й Іті зайти, і той недогляд десь у мозку міцно злився з відчуттям, що він щось міг вчинити і що ту можливість він назавжди втратив.

Єдине, що він насправді чітко відчував, це були поли шовкового кімоно, які тремтіли замість нього і холодили йому литки.

Коли дружина з’явилася у дверях, він опустив руку, щоб спинити гойдання кімоно.

— Хто це був? Реклами?

Запитала, але не зачекала відповіді. Повернулася і пішла до кухні, тому здавалося, що вона говорить до третьої особи, хоча й зверталася до нього.

— Іди сюди, це не може ні хвилини стояти. Найкращий ефект має, якщо його відразу випити.

Зарухався і пішов за нею.

Дружина не дивилася на нього. Повернулася до кухонної стільниці і почала вибирати з купи зеленини стеблинку за стеблинкою. Кидала їх у блендер.

Ножа взяла великим і вказівним пальцями правої руки. На лезі, яке гойдалось, як маятник, відбилося світло, і вона якийсь час стежила за ним поглядом. Не справджувала, чи й він дивиться на той маятник. Її ліва рука перебирала у мисці із фруктами, шукаючи розм’яклий плід ківі; спинилася і взяла один. Обмацувала його довше, ніж було потрібно. Посміхнулася, тепер уже впевнена, що він за нею спостерігає.

Тоді ніж взявся до роботи. Лезо ковзало під волосистою шкіркою, бридка оболонка відділилася і вивільнила зелене тіло. Вона його розрізала. Потому відклала ніж у мийку. Виделкою з довгим держаком і з гострими зубцями наколола розрізане ківі.

Чоловік усвідомив, що яйцеподібний плід, розрізаний отак уздовж, нагадує мініатюрний зелений гарбузець.

Дружина кинула у блендер розрізані шматки. Виделку поклала на кухонну стільницю. Потому додала до ківі пучок петрушки, шматки імбиру, галузку чебрецю і пучку кориці. Увімкнула малий потужний апарат. Врррруууум…

Чоловік відхилив убік голову, наче увімкнувся величезний зубний бор, від застрашливого звуку якого він хотів захиститися.

Дружина дивилася на апарат, забрала палець із кнопки, спинивши блендер, відкрила посудину з ножами і дивилася на густу зелено-жовту рідину.

Чоловік відчув, як йому піднімається утроба і рот наповнюється огидною масою. Покарав себе, одним ковтком повернувши ії зсудомленим стравоходом у шлунок.

Дружина з посудини блендера вилила у високу склянку зелено-жовтий вміст. Задоволено опустила плечі і взяла ложку з довгим держаком. Ретельно мішала густий зелено-жовтий напій.

Чоловік дивився на ложку в її руці, і на мить йому здалося, що її держак аномально подовжується. Пильнуючи, щоб сік не перелився за краї, дружина обережно мішала довжелезною ложкою рідину, яка до верху наповнила склянку. Доки говорила, не підводила погляду на чоловіка.

— Важливо почати пити, доки рідина ще крутиться, бо так енергія, яку створила моя рука, вливається в тебе. Тобі це потрібно.

Припинила мішати, помалу й обережно простягнула йому склянку, зосереджено супроводжуючи очима свою руку.

— Дуже важливо випити рівно дев’ять ковтків, доки сік ще в енергетичному русі.

Не підводила погляду.

Але якби підвела погляд, можливо, вчасно би відсторонилася. Може, побачила би спотворене обличчя свого чоловіка і його п’ясток, на якому жили з кістками почали формувати звірячу лапу, коли він з кухонної стільниці брав виделку з довгим держаком і гострими зубцями. Може, зробила би головою міліметровий рух, якого було б достатньо, щоб уникнути гостроти зубця високохромової і дуже якісної виделки з довгим держаком, якою чоловік без яких-небудь особливих зусиль влучив у її шийну артерію. До того, як метровий струмінь крові порснув по кухонних стінах, пані Горак побачила, як зеленому виру у склянці загрожує зупинка енергетичного руху, а рука Давидового тата відчула, як зубці виделки пройшли крізь жінчину шию при малому, практично мізерному, спротиві матерії, наче пройшли крізь шматок панірованого сейтана.

Наостанок, шановний пане лікарю,

прошу вас вибачити мені, що я не здатен докладно написати про смерть своєї другої дружини. Я не хочу абсолютно нічим себе виправдовувати, бо виправдання, як і причин її смерті, не було. Єдине, що можу сказати, це те, що тоді б я радше собі встромив ту виделку в серце. Але рука зробила інший рух. Можливо, я би ще щось витримав, але моя рука більше не могла стерпіти жодного людського руху, жодного поруху людської руки, яка виконує будь-що, що продовжує процес харчування і боротьби за здорове і довге життя. Не знаю, може, якби вона не згадала, що дзвонить хтось, хто розносить реклами… Не знаю і ніколи не дізнаюся. Ані ви.

Напевно, поважний пане лікарю, ви запитуєте себе, чому я не згадую про свою дитину.

Та тому, пане лікарю, що думаю, що його б теж дратувало, якби я якомусь незнайомцеві розповідав про нього. Дратувало його навіть тоді, коли я знайомим говорив, а про незнайомих годі й казати.