Читати книгу - "Історія Лізі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тату, не треба!
Скажений Лендон вивільняє одну руку від того, що вона досі робила, на одну мить, протягом якої він устигає тицьнути нею назад і вдарити свого молодшого сина. Скот відлітає назад, наштовхується спиною на стіл і з розгону сідає на брудну підлогу підвальної кімнати. Тут стоїть стародавній ручний друкарський верстат, що його Пол якось примусив запрацювати. Він надрукував на ньому кілька оповідань Скота, і то були перші публікації творів його молодшого брата. Ручка цього бегемота вагою чверть тонни боляче впирається у спину Скота, й він скоцюрблюється, скрививши від болю обличчя й дивлячись, як тато знову починає душити Пола.
— Тату, не вбивай його! Благаю тебе, не вбивай!
— Я його не вбиваю, — каже старший Лендон, не озираючись назад. — Я мусив би його вбити, але я цього не роблю. Принаймні поки що. Він може завдати мені чимало клопоту, але він мій син, мій довбаний першонароджений, і я не стану його вбивати, якщо в цьому не буде потреби. Але боюся, що буде. Господи, спаси й помилуй! Але цей час іще не настав. Хай я буду проклятий, якщо я тепер його вб’ю. Але не можна дозволити, щоб він знову прийшов до тями. Ти ніколи не бачив таких людей, а я бачив. Мені пощастило на сходах, бо я був позад нього. Якби ми обидва були внизу, я міг би ганятися за ним дві години і ніколи його не зловив би. Він бігав би по стінах і по клятущій стелі. А потім, коли я виснажився б…
Старший Лендон відриває руки від горла Пола і пильно вдивляється в біле як крейда обличчя. Цівка крові з Полового вуха, здається, вже не тече.
— Ось так. Як тобі це подобається, паскуднику, мать твою перетак? Він знову відключився. Але не надовго. Дістань із-під сходів моток мотузки. Це допоможе стримувати його, поки ми не принесемо із сараю ланцюг. А потім я не знаю. Потім видно буде.
— А що буде видно, тату?
Скот наляканий. Чи був він коли-небудь так наляканий? Ні. А його батько дивиться на нього таким поглядом, що йому стає ще страшніше.
— Я думаю, це залежатиме від тебе, Скоте. Ти робив його кращим багато разів… тож невже ти захочеш, щоб він залишився таким? Ти думаєш, я нічого не знав? Господи, ти ж кмітливий хлопець, тож не показуй себе таким йолопом! — Він обертає голову і спльовує на брудну підлогу. — Ти зробив його набагато кращим багато в чому. То, може, тобі вдасться зробити його кращим і в цьому. Я ніколи не чув, щоб хтось коли-небудь очуняв від психодіотизму… від справжнього психодіотизму… але я також ніколи не чув про таких, як ти, тож, може, тобі й пощастить. Старайся доти, доки в тебе затріщать щоки, мав звичай казати мій старий. Але поки що принеси мені отой моток мотузки з-під сходів. І поквапся, ти затраханий малий бевзю, мать твою перетак, бо він уже
11
— Він уже ворушиться, — сказала Лізі, лежачи на килимі слимаково-білого кольору в кабінеті свого померлого чоловіка. — Він
12
— Уже ворушиться, — сказала Лізі, сидячи на холодній підлозі кімнати для гостей і тримаючи чоловікову руку у своїй руці — вона тепла, але якась безживна, ніби виліплена з воску. — Скот сказав
13
Аргументи проти божевілля падають із тихим шарудінням;
ніби звуки мертвих голосів у мертвих записах
падають в обвалену шахту пам’яті.
Коли я обертаюсь до тебе, щоб запитати, чи ти пам’ятаєш,
коли я обертаюсь до тебе в нашому ліжку
14
У ліжку з ним — ось де вона вислуховує всю цю розповідь; у ліжку з ним в «Оленячих рогах», після дня, протягом якого сталося те, що вона абсолютно неспроможна пояснити. Він розповідає їй цю історію, а хмари тим часом розходяться, і місяць наближається до них на відстань рекламного оголошення, і контури меблів стають майже цілком видимі. Вона тримає його в темряві в обіймах і слухає, неспроможна повірити (але й безпорадна перед необхідністю вірити, як молодик, котрий незабаром стане її чоловіком, каже: Тато звелів мені принести моток мотузки, який лежав під сходами. І поквапся, ти затраханий малий бевзю, мать твою перетак, — каже мені тато, — бо він відійшов не надовго. А коли він повернеться
15
— Коли він повернеться, то буде бридким клопом.
Бридкий клоп. Як Скутер, друзяка Скут і психодіот, бридкий клоп — це внутрішня ідіома їхньої родини, що належить до тих, яких він не зможе позбутися у своїх снах (й у своїй мові) протягом усієї решти свого продуктивного, але надто короткого життя.
Скот витягує моток мотузки з-під сходів і приносить татові. Тато обплутує Пола мотузкою швидкими, але економними рухами, і його тінь при цьому танцює на кам’яних стінах підвалу у світлі трьох сімдесятип’ятиватових лампочок, які звисають там зі стелі й умикаються вимикачем нагорі, біля сходів. Він докладає всіх зусиль, щоб якнайтугіше зв’язати руки Пола в нього за спиною, й при цьому біцепси на його руках випинають так, що їх видно навіть під рукавами сорочки. Скот не може втриматися, щоб не заговорити, хоч і боїться тата.
— Тату, це дуже туго!
Тато стріляє поглядом на Скота. Це дуже швидкий погляд, але Скот бачить у ньому страх. Це вселяє страх і йому. Більше того, це вселяє йому моторошний страх. Бо до сьогоднішнього дня він вважав, що тато не боїться нічого, крім Шкільної Ради та її клятущих офіційних листів.
— Ти нічого не тямиш, хлопче, тож ліпше заткнися! Я не можу дозволити, щоб він виплутався. Може, він і не встигне повбивати нас, якщо це станеться, але тоді в мене не буде іншого виходу, крім як убити його. Я знаю, що я роблю.
«Нічого ти не знаєш, — думає Скот, дивлячись, як тато стягує мотузкою ноги Пола спочатку біля колін, а потім біля самих ступень. А тим часом Пол уже знову заворушився, і з його горла стали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія Лізі», після закриття браузера.