Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

вдовольнив.

Хлопець задумливо подивився на неї:

— Вони не повірять.

— То що ж робити?! — дівчина присіла на краєчок дивану і почала нервово гризти нігті. Через деякий час вона підскочила, мов ошпарена, — Я придумала. Я поріжу палець і накапаю крові на простирадло. По рукам?

Ієгор стенув плечима:

— Як вам буде завгодно.

Дівчина уважно подивилася на нього:

— Що ти як заведений. Як ви хочете, як вам буде завгодно… Ти що робот? Сам ти хочеш цього?

— Я-а, — Ієгор запнувся, — та хіба я маю право?

— Я тебе не запитую про права, я запитую про бажання.

Ієгор почервонів і втупився у підлогу.

— Ви мене краще про таке не питайте.

— Про що ж тоді тебе питати?

— Про будь-що інше.

— Ну гаразд, тоді сядь, сядь, не стовбич, — дівчина постукала пальцями по дивану.

Хлопець з деяким острахом підійшов до неї і сів повіддаль.

— Скажи: скільки в тебе було жінок?

— Одна, — не замислюючись випалив Ієгор, — ой ні, дві.

Дівчина розсміялась:

— От брехун. Ну і як воно, бути з жінкою?

— Що ви маєте на увазі?

— Які відчуття?

— Здається на тебе накотила велетенська хвиля і ти вже не можеш контролювати своїх бажань і стаєш повним їх рабом. Я ніколи не куштував наркотиків, але думаю, це щось подібне.

— А потім?

— Потім буває дуже гірко.

— Чому гірко?

— Це якщо в реальності все відбулося не так, як у фантазіях.

— І тоді чоловік вирушає на пошуки нової жінки?

— Це якось само собою виходить — не заплановано. Але такого не сталося б у чоловіка, поруч з яким були б ви.

— Що ти сказав?

— Ви незвичайна. З вами все інакше.

— Що за нісенітниці ти верзеш? Чому ти так подумав?

— Не знаю. Не гнівайтесь. Я боюсь Богинь. Дуже боюсь. Вони можуть відкрутити голову, якщо їм щось не сподобається.

— Або не голову, а щось інше.

— Це теж можуть, — зітхнув Ієгор.

— Не хвилюйся. Я нічого тобі не відкручуватиму. Ти хочеш чаю?

— Не відмовився б.

Дівчина граційно встала, підійшла до термоса і налила в філіжанки жасминового чаю.

— А тобі було дуже гірко з твоїми жінками?

— Дуже, — зізнався Ієгор.

— От бідолаха, — дівчина трохи помовчала, осмикнула край сукні, — А на що схожа та гіркота?

— Ммм… На чистий чорний шоколад.

Дівчина замислилась:

— Красиво кажеш. А тим жінкам, як ти думаєш, було теж гірко після цього?

— Не знаю. — стенув хлопець плечима. — Я їх не питав. Але вони мене не кохали.

— Нащо ж вони були з тобою?

— Я й сам не знаю.

Дівчина трохи помовчала, відпила ковток чаю і перемінила тему:

— Ким ти працюєш? — запитала вона.

— Програмістом. — промимрив хлопець.

— Справді? Це вже цікаво, — дівчина простягнула хлопцю філіжанку, свою відставила на маленький стільчик і промовила. — Розкажи про свою роботу.

І він розказував їй всю ніч, забувши про страх і ніяковість.

7. Нік

Нік прокинувся від дзвінка. Спантеличено озирнувся довкола. Як це він заснув? Цікаво наскільки відключився? В темряві нащупав Сувій і заспокоївся. Але дзвінок? Останні кілька років він не заводив будильника. А при потребі самостійно прокидався в запланований час. Щоправда, такої потреби вже давно не виникало.

Мобільник на ніч Нік завжди вимикав, а стаціонарного телефону не мав. Що могло дзвонити так рано він і гадки не мав. Дзвін повторився, хоча визначити звідкіля він долинає знову не вдалося; звук ніби звучав з голови і був продовженням сну.

Нік протер очі, притьмом підскочив до вікна, визирнув на вулицю. Місто глянуло на нього порожніми сонними вулицями. Десь далеко машини прибирали тротуар і їх приглушений свист підкрадався все ближче до його домівки.

І тут Нік знову чітко почув дзвінок. На цей раз він визначив, що дзвонили в двері. Всередині все похололо.

«Казав же собі: не варто вертатися додому, — прошепотів, — краще було б ночувати в готелі під чужим ім’ям».

Він інстинктивно дістав з-під ліжка посох з срібним набалдашником і подався до дверей. Дивитися у вічко не став. Зовні одразу засічуть цей рух. Та й ворог не настільки дурний, щоб виставляти напроти вічка озброєних молодчиків. Швидше для приманки поставить якесь невинне ягня, а сам вискочить з ніші в коридорі щойно прочиняться двері.

Нік журливо покосився на вікно. Тікати через нього теж сенсу немає, якщо це бійці Всбістів, або Орутів, весь дім вже оточений. Не зрозуміло тільки чому не спрацювала сигналізація. Або він так міцно спав, або їм вдалося відключити її, хоча останнє — з розряду фантастики.

Зрештою двері доведеться відкривати. Він глянув на руку, що стискала Посох, як на останню свою надію; пальці побіліли від напруження. Ну, була не була, нечутно повернув ключ і різко штовхнув двері. Атаки не сталося. На порозі стояв поштовий кур’єр. Принаймні, про це свідчив його одяг — зелений жакет з лейбою «Post» і сині брюки-чинос.

Нік уважно роззирнувся довкола. Тиша і порожнеча.

— Пан Нік Арні?

Нік підозріло