Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

оглянув кур’єра. Який сенс тепер відпиратися? Якщо він не Нік Арні, то що робить в його оселі? Нік повільно хитнув головою. Кому було потрібно посилати до нього кур’єра ні світ ні зоря? І ніби у відповідь почув:

— Вас складно застати вдома. Кілька разів я лишав повідомлення вашим сусідам, вони вам не переказували?

Цього тільки бракувало. Нік пригадав своїх сусідів — токсикомана Яшку, горе-екстрасенса Свєтіка і гоміка Льовочку і поморщився.

— Вам кореспонденція, — продовжив кур’єр і протягнув білий конверт. Нік обережно взяв його і покрутив у руці, не відриваючи лівого ока від хлопця, а правого від коридору.

Конверт здавався невагомим. Цікаво, що там? Міні-бомба? Не схоже. Токсичний порошок? Може бути. Лист?… Але від кого?

Нік стримано кивнув головою і спробував прикрити двері. Але тут кур’єр проявив несподівану стійкість.

— Зачекайте, ви повинні розписатися.

Еге ж. Ще чого! Якийсь підступний вибрик, аби приспати увагу.

Нік хитнув головою, все ще очікуючи нападу.

— Це зайве, — мовив він.

— Ви маєте розписатися в бланку про доставку пошти, це обов’язкова умова.

— Надряпай там сам що-небудь, — буркнув Нік.

Маленькі очі кур’єра зробилися круглі і злі:

— Так не можна. — різко відповів він. — Це порушення.

«От придурок», — подумав Нік, бликнув з-під лоба на незваного гостя і потягнув ручку дверей на себе. Кур’єр, зовні спокійний і безневинний, раптом виявив настирливість і швидко вставив ногу у двері.

«Почалось», — пронеслось у голові у Ніка і він до болю стис посох.

— Одні неприємності від такої роботи, — бурмотів кур’єр, — клієнти не розписуються, фірма бланки не приймає і гроші не виплачує. Я що даремно пхався сюди?

— Чорт зна що, — вимовив Нік, — де розписатися?

Кур’єр тицьнув Ніку під носа електронний ваучер з голубими водяними знаками і електронну ручку. Нік лівою рукою взяв документ, при цьому ненароком зачепив пальцями долоню кур’єра і… (знову це дивне відчуття, ніби торкнувся порожнечі) розписався нігтем вказівного пальця. При цьому він не спускав очей з коридору.

Кур’єр від здивування відкрив рота; здається, він збирався щось спитати, проте Нік скористався з його подиву, миттю запхав бланк в поштову торбинку і причинив двері.

Замок клацнув, нарешті він залишився на самоті, покрутив у руках білий конверт без жодних розпізнавальних знаків, відкрив його, дістав охайно складений папірець, пробіг по ньому очима і відклав вбік.

Це був виклик до суду 7.12. цього року для надання свідчень про аварію зорельоту «Ф-13.14» поблизу Марсіанських гір, після якої ніхто з пасажирів, окрім нього не вцілів.

Повідомлення було написане на офіційному бланку — зверху шапка суду, знизу голографічний знак з печаткою та підписами. Все виглядало цілком правдоподібно.

Йти до суду Нік не збирався. Однак, нічого нового він сповістити не міг і в інстанції на кшталт такої волів не потикатися. Та й не до цього було йому тепер, настав час подумати про власну шкуру. Найперше що вартувало зробити — зникнути разом з Сувоєм.

Його погляд мимоволі ковзнув по листу, який він після прочитання перевернув донизу написаним і… холодний піт виступив у нього на скронях.

8. Арніка

Дівчина відклала бутерброд з сиром і глянула за вікно.

«Принаймні, однією проблемою менше — не треба ні з ким спати, — подумала вона. — Ієгор все правильно зрозумів, сподіваюсь йому повірять. От коли б іще сновидіння розшифрувати… Але це — непросто».

Податись до шифрувальника снів вона не наважувалась, тут таке не віталося. В цьому світі були свої правила і Арніка намагалася їх дотримуватися.

Ні, до шифрувальника снів вона не піде, інша справа самогіпноз…

Арніка зітхнула. Сни… Сни і Спогади… Вони ніколи не давали їй Спокою… Вона не завжди розуміла, де закінчувались перші і починались другі. Між ними пролягла якась надтонка грань, виявити яку не завжди вдавалося. Вона жила снами і спогадами, вони були її роботою, захопленням, долею…

…І це в світі з такою величезною кількістю спокус і з новими технологіями, які дозволяють і життя до двохсот років продовжити, і дна Маріїнської впадини торкнутись і в Бермудський трикутник шубовснути і в глибини космосу пірнути (походити по Марсу, чи Венері, а потім вихвалятися перед друзями місячним камінцем, привезеним з туристичної мандрівки) — були б кошти… В цьому світі мало хто зважає на якісь там сни.

Бо що таке сон? Туманний проблиск підсвідомості; нереальність, яка здається справжньою, доки спиш. Але ж доки не спиш, реальність теж не походить на віртуальну. Арніка відчувала, що цей поділ не більше, ніж умовність. Десь є позначка, яка розділяє два світи і тому, хто стоїть за нею завжди здаватиметься, що справжнє життя з його боку.

Сни… ними мало хто тепер цікавиться, хіба що люди, які страждали від жахів.

Проте, жахи не становили проблеми. Їх можна було позбутися, ковтнувши перед сном антистрахін — пігулку від жахіть. Останнім часом ці таблетки заполонили ятки і продуктові магазини і активно розкуповувалися. До їх винаходу людство страждало від безсоння та депресій. Тепер достатньо було ковтнути одну — і жахіття змінювали інші сни.

Жовта пігулка обіцяла ніч мелодрами, зелена — фантастики, синя — ніч детективу, червона — еротики, чорна — бойовиків. Проте, вона ніколи не пила таких пігулок, адже бачила зовсім інші сни — хай вони не завжди приємні, але вони — ледве не єдина ниточка, що з’єднувала її з іншим світом. Тим, який більшість у цій Ері вважають вимислом. Але для неї він був набагато реальнішим, ніж цей, в якому доводилося жити. Можливо тому, що вона єдина серед них ще пам’ятала далеке минуле… як і те, що ніколи тут не народжувалась…

9. Нік