Читати книгу - "Безмірна залежність"

ані сльозинки. Було надто боляче, щоб плакати. Я стерла повідомлення про свої почуття і написала Іллі інше:

«Слова Олени не заподіяли мені болю, адже ти її не кохаєш, інакше не був би зі мною. Мені заподіяв біль твій вчинок. Навіщо ти показав їй наше листування? Чому посміявся наді мною? Хіба моя любов заслуговує на таке ставлення? І хіба таке можна пробачити?

Чому ти відмовився від нашого чистого і світлого кохання? Адже я знала тебе справжнього і любила тебе безмірно, вірила в тебе. Боже, як же сильно я кохала тебе всього, з достоїнствами і недоліками. Але на милування нема силування, а для тебе все було грою.

Невже саме так ти хочеш прожити своє життя? Подумай про це. У будь-якому випадку, будь щасливий. Прощавай».

До повідомлення я прикріпила скріншот послання Олени, після чого заблокувала Іллю у всіх месенджерах. Назавжди. Не могла вчинити інакше.

XV — Кінцівка

Попереду на мене чекало найстрашніше — біль. Все навколо відтепер було у темряві, я могла дати волю почуттям і плакати. Але намагалася пригнічувати сльози — мені здавалося, якщо почну ридати, то вже не зможу зупинитися і з'їду з глузду.

Моя душа була розірвана, знівечена, зґвалтована. Мене розтоптали і принизили, немов вказали на моє місце в житті — місце нікчеми, яка не мала права на любов і щастя. Я виявилася наївною дурепою, яка дозволила над собою насміхатися і знущатися. Іноді мене заспокоювала думка про те, що на все воля Божа, але де гарантія, що Бог існує? У світі стільки нещасних людей — хіба цього вони для себе хотіли?

Все життя я вважала себе особливою, такою, що тонко відчуває людей, світ, що йде своїм шляхом, який приведе до щастя. Але мій шлях лише виваляв мене у багнюці і викинув на смітник. Ілля вбив мене, знищив.

Він же мене і рятував. Снився мені щоночі. Чого вже приховувати, ночі я чекала, як порятунку, тому що в моїх снах Ілля мене кохав: він завжди був поруч, на зв'язку, обіймав мене, цілував, писав ніжні повідомлення. А одного разу навіть вибачився переді мною. У моїх снах Ілля був таким, яким я його завжди знала, але яким він був насправді?

Я довго намагалася зрозуміти, що ж сталося? Він просто разом з Оленою посміявся наді мною? Ні, я не вірила в це. Ілля любив мене, і ніхто не переконає мене в іншому. Ось тільки кохання це дивне, якесь хворобливе, не людяне. Нормальні люди так не кохають. Тому Ілля і був всі ці роки самотнім. Така любов завдає тільки болю.

Але може, все було зовсім інакше? Можливо, фото Іллі з Оленою було старим, Олена попросила, щоб він надіслав це фото їй, але він випадково відправив його мені? А розповів він їй подробиці нашої зустрічі для того, щоб Олена, нарешті, від нього відчепилася?

А може, скинувши мені це фото, Ілля перевіряв мене, чи довіряю я йому? Адже він казав, що справжня жінка завжди повинна бути на боці чоловіка. А ще його слова про те, що іноді йому в голову приходять різні ідеї, і він хоче, щоб їх підтримували…

Або Олена була з ним в той вечір поруч і сама відправила фото з його телефону? Але чому він тоді мені не зателефонував?

У моменти сумнівів я мучилася почуттям провини. Раптом щастя було зовсім поруч, а я сама все знищила? Навіщо я заблокувала його? Чому я йому не повірила? Я зрадила нашому коханню, я все зіпсувала, знищила. Ілля розчарований в мені, тому він не зробить нічого для нашого примирення. Я його не гідна.

У такі моменти відчаю мене підтримували друзі та рідні, і ніхто з них жодного разу не засумнівався, що права я.

— Поліно, тут все очевидно. На твою любов наплювали. Люди не змінюються. Мені шкода, що ти не змогла достукатися до його серця, але це тому, що у нього його немає, — казала мені тітка, і ці слова мені трохи допомагали.

Дійсно, коли я замислювалася над тим, що Ілля особливий, а я його підвела, в голові виникало інше запитання: яким би особливим він не був, хіба любляча людина заподіє біль коханій? Звичайно, якщо справа стосується здорового кохання. Я б нізащо не вчинила так з Іллею.

Ілля… Ілля… Ілля… Чому він не знайшов мене? Чому не повернув? У нього було безліч варіантів:

1. Він міг написати мені на електронну адресу, яку я давала йому, коли він купував мені квитки;

2. Міг написати безкоштовне повідомлення з інтернету;

3. Міг зателефонувати по мобільному зв'язку;

4. Написати в месенджері з телефону друзів;

5. Купити іншу картку і зателефонувати мені;

6. Створити інший обліковий запис в соцмережі і написати.

Він міг повернути мене, якби захотів, якби кохав по-справжньому, розумів, як мені боляче, хотів бути зі мною, якби він був тим Іллею, якого я собі вигадала.

Цікаво, він перечитував мої повідомлення, листи? Чи згадував про мене хоч іноді? Він шкодував про те, що втратив мене, чи йому було абсолютно все одно?

Ілля, чому ми не разом? Адже ми так кохали одне одного. Мені здавалося, що тепер все налагодиться, що разом ми змінимо світ нашим коханням. Хіба ми не були б щасливі разом? І гроші нам не були потрібні! Ми ж так добре одне одного розуміли, ми ж просто душа в душу… Ідеальна пара. А наша любов була такою гарною, романтичною, взаємною… Чому вона перетворилася в ніщо?

Скільки разів я хотіла розблокувати його і написати все це. Але що б я отримала у відповідь? Я знаю: звинувачення, докори, порожні обіцянки і повторення всього, що було раніше. Ні, Ілля мав сам все зрозуміти, я не могла нав'язувати йому свою любов. Можливо, він спеціально це все підстроїв, щоб я його