Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

промовив Акбар, підвівся і пішов собі до палацу. ------------------------------

Тієї ночі Акбар сидів самотою на горішньому поверсі Панч-Магалу і слухав тишу. Він не вірив іноземцеві. Він міг би розказати йому ще не таке. Він — імператор мрій. Він може збирати правду у темряві і виставляти її на світло. Йому увірвався терпець з цим іноземцем, і, як завжди, він залишився наодинці. Його уява, як птах-посланець, ширяла по всьому світу, а тоді прийшла відповідь. Ось якою вийшла історія.

Через двадцять чотири години він знову викликав Веспуччі до Найкращої з Усіх Можливих Водойм, води якої все ще каламутилися від збентеження. Вираз Акбарового обличчя був похмурим.

— Шановний Веспуччі, — почав він, — а ти бачив верблюдів? Чи доводилося тобі колись спостерігати за ними? Його голос нагадував тихий гуркіт грому, що котився занепокоєними водами. Іноземець не знав, що відповісти.

— Чому питаєте про це, Джагаппанаг?— здивувався він, і в очах імператора спалахнули сердиті вогники.

— Шановний, не питай нас. Питаємо ми, чи в новому світі є верблюди, верблюди, яких ми маємо тут в Індії, чи там також можна побачити верблюдів між усіма тими грифонами та драконами? — запитав Акбар і, побачивши, що той заперечно хитає головою, підняв, закликаючи до тиші, руку і говорив далі, дедалі голосніше: — Фізична свобода верблюда, вважали ми, вчить аморальности простих розумних створінь. Для верблюдів немає нічого забороненого. Молодий верблюд-самець невдовзі після народження намагатиметься вступити у статеві стосунки зі своєю матір'ю. Дорослий самець не матиме сумнівів щодо запліднення своєї дочки. Внуки, дідусі й бабусі, сестри, брати — всі вони, коли верблюд шукає партнера, перебувають у рівних умовах. Термін інцест щодо цих тварин не має значення. Однак ми — не верблюди, правда? Від інцесту нас застерігають прадавні табу, а на пари, які зневажають ними, накладаються суворі покарання, і ми думаємо, що накладаються справедливо. Правда ж?

Чоловік і жінка пливуть у невідомість і губляться у безформному і незнайому новому світі. Вони мають лишень одне одного і дівчину-служницю. Чоловік також слуга, слуга краси, а ім'я його подорожі — кохання. Вони прибувають у безіменну місцину. Минають роки, і вмирають їхні надії. Навколо них лишень енергійні люди. Майже дикий світ — на півдні, і такий же — на півночі. Всьому, що було започатковане незмінним, надаються обриси та форми, і цей процес триває довго. Дуже повільно відбувається освоєння. Крок — вперед, крок — назад, потім знову вперед, невеличкі перемоги, невеличкі поразки, а потім — якийсь поступ. Ніхто не запитує, це — добре чи це — погано. Таке питання — недоречне. Адже відбувається Божий промисел, також видобувається золото. Що більший галас довкола них, то драматичніші перемоги, то жахливіші поразки, то кривавіша помста старого світу новому, то спокійнішими стають ці троє неважливих людей — чоловік, жінка і служниця. День за днем, місяць за місяцем, рік за роком вони маліють і стають дедалі менш важливими. Приходить хвороба — і жінка вмирає, але живе в дитині — у дівчинці-немовляті.

Чоловік тепер не має нікого на землі, окрім дитини та служниці, дзеркала своєї покійної дружини. Разом вони виховують дитину. Анжеліку. Магічну дитину. Служниця також зветься Анжеліка. Чоловік спостерігає, як зростає дівчинка і стає другим дзеркалом, подобою своєї матері, її матір'ю в житті. Служниця старіє і бачить непідробну подібність між зростаючою дівчиною і мамою, бачить відродження минулого і бачить, до того ж, дедалі яскравіше виражене батькове хтиве бажання. Які ж вони самотні, всі троє, у світі, що не набрав цілковитих форм, коли слова можуть означати те, що ти хочеш, аби вони означали, і це також стосується вчинків і справ, коли хочеться прожити життя якнайкраще. Існує певна співучасть між чоловіком і служницею, бо колись вони полюбляли полежати разом, усі троє, і вони дуже сумують за третьою, що відійшла від них. Нове, реінкарноване життя дорослішає, аби заповнити порожнину, де колись було старе життя.

Анжеліка, Анжеліка. Настає мить, коли змінюється навіть мова їхнього спілкування, — мить, після якої певні слова втрачають своє значення, приміром, слово «батько» забувається так само, як і слова «моя дитина». Вони живуть у природному стані, в стані блаженства, в Едемі, де плід дерева ще не був з'їдений, а тому поняття добра і зла ще невідомі. Молода жінка зростає між чоловіком та служницею, і те, що стається між ними, стається природно, і вона відчуває себе чистою і щасливою. Вона принцеса королівської крови з династії Тимура та Темюджина, а звати її Анжеліка, Анжеліка. Одного чудового дня протоку буде знайдено, і вона зі своїм коханим чоловіком ступить на землю свого королівства. А поки що вони мають свій невидимий дім, свої таємні життя, а також це ліжко, в якому вони рухаються так солодко, так часто і так довго, всі троє — чоловік, служниця і дівчина. Потім народжується дитина, їхня дитина, плід кохання всіх трьох батьків, хлопчик із золотавим волоссям, так само як і в його батька. Чоловік називає його іменами своїх найближчих товаришів. Адже було троє друзів. Він привіз їхні імена через Океан, і йому здається, що вони також прибули разом з ним. Його син — це відроджені його друзі. Минають роки. З якихось причин занедужує дівчина. Щось не так з її життям. Чогось бракує її душі. Вона починає марити. Хто я така, питає вона. В останній розмові зі своїм сином вона заповідає йому знайти свою родину, возз'єднатися з нею і залишатися тим, ким він є, і ніколи не покидати своєї родини, ніколи більше не вирушати у світ заради кохання, пригод або самого себе. Він — принц королівської крови, з династії моголів. Він мусить піти і розповісти свою історію. Влітає через вікно сокіл і вилітає з її душею. Юнак із золотавим волоссям іде в гавань і шукає