Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

Розділ 49

Незважаючи на посилення, варта славного міста Ак-Кермена мишей не ловила. Втікачів теж... Світло в будинках не горіло. Лише подекуди потріскували смолоскипи. Та й то, переважно приваблюючи нічних метеликів, а не освітлюючи вулицю. Так і хотілося постукати в колотушку та покричати, як у старому фільмі-казці: «У Багдаді все спокійно! Спіть спокійно, жителі Багдаду!»

Яскравіше палав вогонь біля воріт, зігріваючи стражників, але нам туди не треба, нам зовсім у інший бік. Оскільки я й удень не встиг оглянути місцеві визначні пам'ятки, то тепер зовсім не намагався зрозуміти, куди веде нас Абдула. Головне, щоб провідник не заблукав.

На щастя, мій рятівник добре знав дорогу, і невдовзі ми опинилися в якомусь непоказному дворику, занедбаному після страшної пожежі. З усієї будови вціліла лише частина стін та… двері. Причому двері, хоч і добряче забруднені, були такими міцними, що здавались тут зовсім недоречними.

Петлі теж виявилися добре змащеними. Впустили нас усередину руїн, не видавши жодного шереху чи скрипу. Приміщення, незважаючи на відмінну вентиляцію, через відсутність даху, бридко смерділо котячими екскрементами і ще якимось непередаваним амбре. Мабуть, для відлякування надмірно цікавих стражників. Найдовший ніс, сунувшись сюди, буде зневажливо зморщений і швидко піде геть.

Я хоч і не чистоплюй, тим більше після тюремного підземелля, але й то відчув дискомфорт і ненав'язливе бажання очистити шлунок.

Не встиг... Абдула щось там намацав на тильній стінці, натиснув, і її частина теж без скрипу, відсунулася вбік, відкриваючи прохід.

— Прийшли. Там немає світла. Тримайтеся рукою за праву стіну. Іти недалеко. Кроків сто. Буде один поворот праворуч і один ліворуч… Не переплутайте, інакше заблукаєте. Нічого страшного, крикнете, і ми вас знайдемо. Але самі розумієте, краще без зайвого шуму.

Все виявилось саме так, як сказав слуга. І вже за кілька хвилин я дихав солодким повітрям свободи… слабко відбиваючись від обіймів Мамая та Федота. Як виявилося, Кара-Мурза встиг не тільки організувати мою втечу, а й сповістив про це товаришів, вказавши місце таємного ходу. Щоб даремно не метушилися по окрузі.

— Дякую, братики, я теж радий вас бачити. У кого при собі гаманець?

Без зайвих слів мені в руки тицьнулися два доволі важкі шкіряні мішечки.

Підійшов до Саїн-булату та Абдули, що трималися трохи осторонь Міцно обійняв Абдулу і вклав йому в руку один гаманець.

— Я твій боржник. А це тримай, щоб допомогти рідним. Доля воїна важка і сповнена небезпек. Нехай вони не пізнають злиднів, навіть якщо з тобою щось станеться.

Абдула подяку прийняв, не став відмовлятися.

— Саїн-булат? Ти зі мною?

— Вибач, Антона-ага, — відповів той, заперечливо хитнувши головою. — Я вдячний вам за допомогу, але не для того Аллах вивів мене з в'язниці, щоб принц крові став вічним втікачем на своїй землі. Це знак згори, і я підкорюся Його волі. Клянуся головою пророка Мухаммеда, я ніколи не задумував зради і готовий був прийняти владу дядька. Але, мабуть, долі завгодно інакше. Я залишаюся і підніму повстання. Сподіваюся, в Орді ще знайдуться хани, вірні моєму батькові, які визнають моє право на трон.

Татарин приосанився і навіть на вигляд помолодшав.

— Я вірю у свою зірку! Але, на жаль, зараз я самотній і буду вдячний, якщо ти, Антон-ага, приєднаєшся до мене зі своїм загоном. Хоча б спочатку. Поки що я не знайду послідовників. Я жебрак і не зможу заплатити тобі нічим, окрім подяки. Зате вона буде безмежною, як степ...

Чесно кажучи, я мав дещо інші плани, ніж організація повстання в Кримському ханстві. Але, з іншого боку, чому б і ні? По-перше, — якщо зайнятися справою з розумом, то бусурманам відразу стане не до набігів на християнські землі. По-друге, — краще коли хан Криму завдячує тобі, а не ти йому. І якщо з нинішнім керівництвом мені вже навряд чи порозумітися, то з Булатом все з точністю до навпаки. Ну і крім того, я вже знаю, як овець врятувати та голодних вовків нагодувати. При чому, у цій ситуації, найзліший вовк — це я.

— Добре, вважай домовилися… Тільки це тимчасовий союз. Я допоможу тобі знайти прихильників і піду будь-якої миті, коли вважатиму за потрібне.

— Звичайно, Антон-ага, — принц притис руку до грудей. — Аллах тому свідок. А тепер, повторюй за мною слова присяги.

Не люблю я цієї справи, весь час відчуття, що тебе кинули, але нічого не вдієш. Будь-який союз, у тому числі і шлюбний, окрім загального бажання та злагоди, обставляється ще й низкою умовностей. При чому не для сторін, які домовляються, а щоб в інших зайвих питань не виникало. Як то кажуть, загальна постіль ще не привід для знайомства, натомість штамп у паспорті — інкримінує та зобов'язує.

Загалом, відбарабанив я все, що потрібно близько до тексту, навіть особливо не вслухаючись у слова, і у вигляді підтвердження почув брязкіт бандури.

«Ви уклали союз із наслідним принцом Кримського ханства у вигнанні Саїн-булат ханом. Ваші стосунки з Кримським ханством впали до ворожих — «70». Решта фракцій займає позицію «насторожені». Саїн-булат хан залишає ваш загін»

А чого ти хотів? За підтримку бунтівника ніхто премії не виписує і орденами не нагороджує. Це все лише після перемоги. Якщо вдасться... Вихід принца з загону також зрозумілий. Не по чину йому залишатися під моїм командуванням. Тепер ми не просто друзі, а союзники.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍