Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

тонкий безнадійний плач.

Не зводячи очей з океану, я обережно промовив:

— Я більше не працюю на Банкрофта. Перейшов на інший бік від цього гівнюка. Я даю вам шанс ударити Банкрофта по хворому місцю, вразити його почуттям провини, якого він так і не відчув, пораючи вашу доньку. До того ж тепер, вийшовши зі зберігання, ви, ймовірно, зможете накопичити грошей і перечохлити Елізабет. Або принаймні визволити її зі стеку, орендувати їй простір у віртуальному житловому комплексі абощо. Суть ось у чому: вибравшись із-під арешту, можна щось зробити. Тоді є вибір. Це я вам і пропоную. Я повертаю вас у гру. Не нехтуйте цим.

Я почув, як вона поряд зі мною ледве стримує сльози. Зачекав.

— Ви досить високої думки про себе, так? — нарешті сказала вона. — Ви думаєте, ніби робите мені велику ласку, але ви, бляха-муха, не добрий самаритянин. Ну, ви витягнули мене зі сховища, але ж усе це має свою ціну, еге ж?

— Звісно, має, — тихо відповів я.

— Я зроблю те, чого ви хочете, запущу цей вірус. Я або порушу для вас закон, або повернусь у стек. А якщо я кудись настукаю чи налажаю, то я можу втратити більше, ніж ви. Такі умови, хіба ні? Нічого не дається задурно.

Я подивився на хвилі й погодився:

— Такі умови.

Знову тиша. Краєчком ока я помітив, як вона дивиться на своє поточне тіло, ніби облилася чимось.

— Знаєте, як я почуваюся? — запитала вона.

— Ні.

— Я переспала зі своїм чоловіком і почуваюся так, ніби він мене зрадив, — здавлений смішок. Вона рвучко потерла очі. — Я почуваюся так, наче сама зрадила… Щось. Знаєте, коли мене посадили, я покинула тіло та родину. Тепер я не маю ні того, ні того.

Вона знов опустила погляд на себе. Підняла руки й повернула їх, розчепіривши пальці.

— Я не знаю, що відчуваю, — сказала вона. — Не знаю, що відчувати.

Я міг би сказати дуже багато. На цю тему було дуже багато сказано, написано, проведено досліджень і влаштовано суперечок. Журнальчики з банальними резюме проблем, характерних для перечохлення («Як змусити свого партнера любити вас знову в будь-якому тілі»), банальні й нескінченні психологічні трактати («Деякі спостереження вторинної травми у зв’язку з цивільним перечохленням»), навіть у священних інструкціях самого, бляха-муха, Корпусу посланців, було щось банальне на цю тему. Цитати, обґрунтовані думки, маячення релігійних і божевільних екстремістів. Я міг би завалити її всім цим. Я міг би сказати їй, що те, через що вона проходить, цілком нормально для необробленої людини. Я міг би сказати їй, що це з часом минеться. Що для боротьби з цим існують психодинамічні практики. Що це пережили мільйони інших людей. Я міг би навіть сказати їй, що за нею стежить Бог, якому вона номінально зберігає вірність. Я міг би брехати, я міг би щось доводити. Усе це означало би приблизно те саме, тому що реальність — це біль, а тоді ніхто не міг би прибрати цей біль у жоден спосіб.

Я змовчав.

Світанок нагнав нас; на закритих фасадах за нами посилилося світло. Я позирнув на вікна агенції передачі даних «Елліотт».

— Віктор? — запитав я.

— Спить, — вона провела рукою по обличчю і знову взяла під контроль свої сльози, вдихаючи їх, як погано розбавлений амфетамін. — Кажете, від цього Банкрофтові стане погано?

— Так. Спосіб хитромудрий, але так, стане погано.

— Запустити встановлення на ШІ, — сказала мені Айрін Елліотт. — Встановити вірус, за який карають стиранням. Нажухати відомого мета. Ви знаєте, які тут ризики? Знаєте, про що мене просите?

Я повернувся й поглянув їй у вічі.

— Так. Знаю.

Її вуста зімкнулися, притлумлюючи дрож.

— Добре. Тоді зробімо це.

Розділ тридцять перший

На підготовку до запуску пішло менше трьох днів. Айрін Елліотт перетворилася на холодну, як камінь, професіоналку і так само це зробила.

Повертаючись у лімузині до Бей-Сіті, я все їй пояснив. Попервах вона ще плакала в душі, але деталі все накопичувались, і вона з часом включилася — почала кивати, гмикати, зупиняти мене та перепитувати про дрібниці, які я роз’яснив недостатньо. Я показав їй список рекомендованого обладнання від Рейлін Кавахари, і вона схвалила близько двох третин його вмісту. Решту складали необов’язкові корпоративні доповнення, а Кавахарині консультанти, на її думку, ніхріна не тямили.

Вона встигла розібратися до кінця поїздки. Я бачив, що подумки вона вже почала запуск. Сльози в неї на обличчі висохли, тепер воно виражало чисту цілеспрямованість, притлумлену ненависть до людини, що скористалася її донькою, уособлювало жагу помсти.

Айрін Елліотт зацікавилася.

Я орендував квартиру в Окленді, скориставшись рахунком «ДжекСол». Туди в’їхала Елліотт, і я залишив її відіспатися. Сам я зупинився в «Гендріксі», без особливого успіху спробував поспати й собі, а шість годин по тому, повернувся й побачив, що Елліотт уже блукає квартирою.

Я зателефонував контактним особам, яких назвала Кавахара, і замовив схвалене Елліотт. Ящики з обладнанням прибули за кілька годин. Елліотт відкрила їх і розклала обладнання на підлозі квартири.

Ми разом проглянули складений Ортеґою список віртуальних форумів і зробили з нього короткий список із сімох позицій.

(Ортеґа так і не з’явилася в «Гендріксі» й не подзвонила мені).

Наступного дня в обід Елліотт увімкнула первинні модулі та переглянула кожен варіант із короткого списку. Список скоротився до трьох, і Елліотт замовила в мене ще парочку товарів. Удосконалювальні програми для великого полювання.

На початок вечора список уже скоротився до двох позицій, і Елліотт писала попередні процедури вторгнення для обох. Щоразу, коли вона натрапляла на глюк, ми робили запасну копію та порівнювали відносні переваги.

До півночі ми знайшли свою ціль. Елліотт пішла спати та проспала вісім годин. Я повернувся до «Гендрікса» й замислився.

(Від Ортеґи анічичирк).

Я придбав сніданок на вулиці й поніс його до квартири. Ніхто з нас не мав особливого апетиту.

10:15 за місцевим часом. Айрін Елліотт востаннє відкалібрувала своє обладнання.

Ми це зробили.

Двадцять сім з половиною хвилин.

Як два пальця, сказала Елліотт.

Того дня по обіді я залишив їй обладнання для демонтажу й вилетів на зустріч із Банкрофтом.

Розділ тридцять другий

— Мені надзвичайно складно в це повірити, — різко промовив Банкрофт. — Ви впевнені, що я ходив до цього закладу?

На газонах під балконом Сантач-Гауса Міріам Банкрофт, судячи з усього, будувала за інструкціями в рухомій голопроекції величезний паперовий планер. Білизна крил планера засліплювала. Коли я сперся на огорожу балкона, вона прикрила очі