Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

— У пасажі є монітори системи безпеки, — сказав я з удаваною байдужістю. — Система автоматизована, минуло багато років, а вона досі робоча. Там є кадри, на яких ви підходите до самих дверей. Ви ж знаєте цю назву, чи не так?

— «Розрядись»? Авжеж, я чув про цей заклад, але ніколи не користувався його послугами.

Я роззирнувся довкола, не полишаючи огорожі.

— А й справді. Отже, ви щось маєте проти віртуального сексу? Ви пурист, виключно за реальність?

— Ні, — у його голосі вчувалася усмішка. — Я не проти віртуальних форматів і, як я вже, здається, вам казав, час від часу ними користувався. Але цей заклад, «Розрядись»… як би це сказати… аж ніяк не належить до вишуканих представників ринку.

— Ні, — погодився я. — А як би ви оцінили «Закритий простір Джеррі»? Як елегантний будинок розпусти?

— Аж ніяк.

— Але це не заважало вам ходити туди та гратися в кабінці з Елізабет Елліотт, чи не так? Чи він скотився останнім часом, тому що…

— Гаразд, — усмішка в його голосі перетворилася на гримасу. — Ви свою думку донесли. Не старайтеся надміру.

Я відвів погляд від Міріам Банкрофт і повернувся на своє місце. Мій коктейль із льодом і досі стояв на маленькому столику між нами. Я взяв його.

— Я радий, що ви зрозуміли мою думку, — сказав я, помішуючи напій. — Бо розібратися з цією плутаниною було дуже важко. У процесі мене викрадали, піддавали тортурам і мало не вбили. Жінку на ім’я Луїза, ненабагато старшу за вашу безцінну доньку Наомі, вбили, бо вона заважала. Тому, якщо вам не подобаються мої висновки, можете йти в сраку.

Я підняв келих і простягнув до нього, на протилежний бік стола.

— Ковачу, не розігруйте переді мною мелодраму і, ради Бога, сядьте. Я не заперечую, просто сумніваюся.

Я сів і тицьнув на нього пальцем.

— Ні. Ви боїтеся. Цей момент вказує на частину вашої особистості, яку ви зневажаєте за прагнення. Ви б воліли не знати, до яких програм здійснювали доступ тієї ночі у «Розрядись»: а може, вони ще розтлінніші, ніж ви вже собі уявляєте? Вас змушують мати справу з тією частиною вашого «я», якій хочеться кінчати на обличчя вашій дружині, і вам це не подобається.

— Зайве згадувати той діалог, — строго промовив Банкрофт і переплів пальці. — Гадаю, ви знаєте, що кадри камер безпеки, на яких ви засновуєте свої припущення, дуже легко підробити всякому, хто має доступ до моїх зображень з новин.

— Так, знаю, — усього за дві доби до цього я бачив, як робила саме це Айрін Елліотт. Легко — не те слово. Після запуску вірусу це було все одно що попросити концертну танцюристку з Театру абсолютного тіла вийти на біс і показати якісь розтяжки. Поки вона це робила, я ледве встиг викурити одну цигарку. — Але навіщо комусь із цим морочитися? Щоб відвернути увагу, збити мене зі шляху обманкою — звісно, якщо припустити, що я, звернувши кудись не туди, почав би шукати довкола руїн занедбаного річмондського пасажу. Та ну вас, Банкрофте, будьте реалістом. Те, що я взагалі там був, підтверджує справжність цих кадрів. Та й ці зображення в будь-якому разі не є підставою ні для чого. Вони просто підтверджують те, що я вже виснував, а саме — що ви вкоротили собі віку, щоб уникнути вірусного забруднення свого віддаленого стеку.

— Зважаючи на те, що розслідування тривало лише шість днів, це досить непересічний інтуїтивний здогад.

— Лайте за це Ортеґу, — легковажно промовив я, хоча вперта підозрілість Банкрофта, який зіткнувся з неприємними фактами, починала мене бентежити. Я й гадки не мав, що його доведеться так довго обробляти. — Це вона вказала мені правильний шлях. Вона від початку не погоджувалася з теорією про вбивство. Вона постійно казала мені, що ви надто крутий і розумний засранець-мет, щоб дозволити комусь вас убити. Це я цитую. І це змусило мене пригадати нашу розмову, що відбулася тут тиждень тому. Ви сказали мені: «Я не з тих, хто здатен вкоротити собі віку, а навіть якби це було так, я б не облажався у такий спосіб. Якби я мав намір померти, ви б зі мною зараз не розмовляли». Посланці мають тотальну пам’ять, це дослівна ваша цитата.

Я зупинився й поставив келих, шукаючи тонку межу обману, що завжди лежить зовсім поряд із правдою.

— Увесь цей час я працював, спираючись на припущення, що ви не натискали на спусковий гачок, бо ви не з тих людей, які чинять самогубство. Я ігнорував усі докази на користь протилежного лише через це припущення. Ваша система безпеки, яка навіть електрона не пропустить, відсутність слідів вторгнення, замок на сейфі, закодований відбитком долоні.

— І Кадмін. І Ортеґа.

— Так, від цього теж легше не стало. Але з Ортеґою ми розібрались, а Кадмін… ну, за мить я перейду до Кадміна. Суть ось у чому: я стояв на місці, поки прирівнював натискання на той спусковий гачок до самогубства. А втім, що, як ці дві дії не були синонімічні? Що, як ви спалили собі пам’ять не тому, що хотіли померти, а з якоїсь іншої причини? Коли я дозволив собі цю думку, все інше спростилося. З яких причин ви могли це зробити? Приставити пістолет до власної скроні нелегко, навіть якщо померти справді хочеться. Щоби зробити це при бажанні жити, потрібна демонічна воля. Хоч які ви впевнені на розумовому рівні, що вас перечохлять, зберігши більшу частину вашого розуму, особа, якою ви є тієї миті, помре. Ви, певно, були у відчаї, коли тиснули на той спуск. Щось, напевно, — я злегка всміхнувся, — загрожувало вашому життю. З цим припущенням дійти до сценарію з вірусом вийшло швидко. Тоді мені залишилося тільки зрозуміти, як і де вас було інфіковано.

Почувши це слово, Банкрофт збентежено засовався, і я відчув різкий приплив захвату. Вірус! Навіть мети бояться невидимого руйнівника, тому що навіть вони зі своїми віддаленими сховищами та замороженими клонами від нього не захищені. Вірусне ураження! Пам’ять пошкоджено! Банкрофт втратив рівновагу.

— Однак ввести у непідключену ціль таку складну річ, як вірус, майже неможливо, тож вас у якийсь момент потрібно було підключити. Я думав про об’єкт «ПсихаСек», але він занадто надійно захищений. І з тих самих причин це не могло статися раніше, ніж ви поїхали до Осаки: навіть у сплячому стані вірус увімкнув би всю сигналізацію у «ПсихаСек», коли там влаштували кидок. Це мало статися в якийсь момент протягом останніх сорока