Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

– Котрий з них? – нетерпляче перебив співрозмовника Ніколас.

– Але хіба ж я... – почав було Ілберт Смартіс, потім вирішив, що немає часу ні уточнювати, ні виясняти. І тому просто відповів: – Квентін. І з ним Корнелія та Маріца.

– Маріца? Слава предвічному вогню, вона жива! – з полегшенням видихнув Ніколас і різко зірвався з місця. – Ви маєте рацію, ми не можемо втрачати жодної секунди! – сказав він, вже йдучи швидким кроком коридором. Слухняні його волі хлопчаки мовчки мчали слідом. – Але що вона робить із Корнелією та Квентіном? Тим більше такої пори. Адже вже за північ? І що ви мали на увазі під тим, що Квентін зробив наступний хід?

– Поки що точно не знаю, – повідомив Ілберт Смартіс. – Знаю лише, що він та його дружина покинули свої апартаменти через таємний хід. І що з ними в поки що невідомому нам напрямку йде також і Маріца.

– За власним бажанням? – уточнив Ніколас.

– Наче так, а там хто знає. Адже ваш брат менталіст. Не настільки сильний як ви, на щастя, але й і слабим менталістом його теж не назвеш. Хлопців, яких ваш капітан Маріус залишив у потайному коридорі, він ментальним ударом приклав так, що в них начисто відбило пам’ять за декілька днів. І це за дистанційного впливу…

– Ви відстежували стан фізичного та ментального здоров’я постових? – припустив Ніколас. І тут же схвально наголосив: – Розумно.

– Угу, – вдоволено посміхнувшись, підтвердив головний дізнавач. – І аури. Принаймні, намагаємося відстежувати. Але нам доводиться триматися від вашого брата на відстані його ментального удару, а у ваших потайних ходах стільки поворотів і на кожному з них навішано стільки заклинань, що оморочують, що без вас ми цю трійцю, напевно, проґавимо. Якщо вже не проґавили. Ось чому я вас так квапив.

– Та я вже зрозумів, – кивнув Ніколас. – Не переживайте, не проґавимо. Зараз тільки малечу прилаштую і... Ви ж, сподіваюся, не збиралися залучати її Високість до операції?

– Боже упаси! – покрив себе захисним знаменням Ілберт Смартіс. – Що я, ворог собі, чи що? Мені ще дорога моя голова! Звичайно ж, ні! Вона б, звісно, ​​аж бігцем! Але, на щастя, Імператор узяв з неї слово, що у питаннях того, в яких операціях їй брати участь, а яких ні, останнє слово завжди за мною.

Ніколас із розумінням гмикнув.

Однак, як з’ясувалося, і перший, і другий не так вже й добре знали Її Високість… Тому що вона не тільки не висловила розчарування, а й до відведеної їй ролі няньки при маленьких чоловіках заради того, щоб великі чоловіки отримали можливість займатися порятунком їхньої матері зі спокійною душею – поставилася так, немовбито їй доручили місію найвищої державної важливості.

Чим, втім, для Вівіан це доручення і було. Ясна річ, вона хотіла б взяти участь в облаві на Квентіна, але Вівіан розуміла, що в ній бере участь стільки агентів та гвардійців, що його обов’язково візьмуть і без неї. А от якщо щось трапиться з цими маленькими хлопчиками, вона собі цього ніколи не пробачить.