Читати книгу - "Мізері"

Вікс не міг дібрати слів.

— Коли він нас побачив, то заплакав, — сказав він нарешті й додав: — Увесь час називав мене Давидом. Не знаю чому.

— Може, ти йому когось нагадував, — відповіла дружина.

— Може.

48

Шкіра Пола посіріла, він був худий як жердина. Він лежав біля столу, згорнувшись калачиком, і тремтів усім тілом, позираючи на копів неспокійними очима.

— Хто… — почав Макнайт.

— Богиня, — перебив його змарнілий чоловік на підлозі та облизав губи. — Стережіться її. У спальні. Там вона мене тримала. Ручний письменник. Спальня. Вона там.

— Енн Вілкс? У тій спальні? — перепитав Вікс і кивнув у бік гостьової кімнати.

— Так. Так. Замкнена. Але звісно. Там є вікно.

— Хто… — знову почав Макнайт.

— Господи, невже ти не бачиш? — вигукнув Вікс. — Це той чоловік, якого розшукував Кушнер. Письменник. Я забув його прізвище, але це він.

— Слава Богу, що ви не пам’ятаєте мого прізвища.

— Це ти до чого, друже?

— Не зважайте. Ні до чого. Тільки… будьте обережні. Я думаю, вона померла. Але будьте обережні. Якщо вона ще жива… небезпечна… як гримуча змія, — сказав Пол і з величезним зусиллям підсунув куксу лівої ноги під промінь ліхтарика Макнайта. — Відтяла мені ногу. Сокирою.

Протягом двох довгих, дуже довгих секунд копи дивилися на те місце, де мала бути відрізана стопа Пола, а потім Макнайт прошепотів:

— Боже правий.

— Ходімо, — мовив Вікс. Він витягнув пістолет, і вони обоє повільно пішли коридором до зачинених дверей спальні Пола.

— Стережіться! — вискнув Пол надламаним хрипким голосом. — Стережіться!

Вони відімкнули двері та увійшли. Пол притулився до стіни, відкинув голову назад і заплющив очі. Йому було холодно. Тіло вибивало дрижаки, і він нічого не міг із цим удіяти. Або вони закричать, або вона. Почнеться штурханина. Почнеться стрілянина. Він намагався морально підготувати себе до будь-якого випадку. Спливав час, і Полу здавалося, що він тягнеться нескінченно довго.

Нарешті він почув у коридорі важкі кроки. Він розплющив очі. Це був Вікс.

— Вона була мертва, — сказав Пол. — Я зрозумів це… якоюсь частиною свого здорового глузду… але я все одно не…

Вікс промовив:

— У кімнаті кров, розбите скло та обгорілий папір… але жодної живої душі.

Пол Шелдон поглянув на Вікса, а потім закричав. Він заходився криком, поки не знепритомнів.

IV

Богиня

— До тебе прийде високий, темний незнайомець, — сказала циганка Мізері, і Мізері здивувалася, коли збагнула одразу дві речі: це була не циганка і обидві жінки тепер були в наметі не самі. Вона відчула аромат парфумів Гвендолін Честейн за мить до того, як руки божевільної зімкнулися на її горлі.

— Власне кажучи, — зауважила циганка, яка зовсім не була циганкою, — гадаю, що вона зараз тут, із нами.

Мізері спробувала закричати, але не змогла навіть дихнути.

«Дитина Мізері»

— Завше так дивиться, маса Єн, — сказав Гезекая. — Як на неї не гляди, вона все ‘дно мов дивиться на тебе. Не знаю, чи правда, але бурка… вони кажуть, ба зайдеш за неї, а вона все ‘дно дивиться.

— Але ж це просто кам’яна брила, не більше, — заперечив Єн.

— Так, маса Єн, — погодився Гезекая, — ‘сьо в чому її сила.

«Повернення Мізері»

1

айпалкіііішах

вооошш айпалкіііішах

шнувооол

Ці звуки долинали навіть крізь туман.

2

«А тепер треба сполоснути», — сказала вона, і ось що з цього випливло:

3

За дев’ять місяців після того, як Вікс і Макнайт витягли його з дому Енні на саморобних ношах, Пол Шелдон проводив весь свій час або в шпиталі «Докторз», що у Квінсі, або в новій квартирі у Східному Мангеттені. Полу знову переламали ноги. Ліва нога була досі по коліно в гіпсі. Лікарі сказали, що він кульгатиме до кінця життя, але ходити буде і колись навіть не відчуватиме при цьому болю. Кульгавість була б набагато сильніша й помітніша, якби в нього лишилася ліва ступня. Протез для Пола виконували на замовлення. За іронією долі, Енні зробила йому послугу.

Він багато пив і зовсім не писав. По ночах його мучили кошмари.

Якось у травні він вийшов із ліфта на своєму дев’ятому поверсі, думаючи цього разу не про Енні, а про величезний пакунок, що він незграбно затискав під пахвою. У ньому лежали дві перев’язані гранки «Повернення Мізері». Видавці дуже швидко запустили її в друк, і не дивно, зважаючи на заголовки в газетах по всьому світі, що розповідали про дивні обставини, за яких був написаний цей роман. Видавництво «Гастінг Гаус» замовило безпрецедентну кількість примірників — перший наклад становив один мільйон. «І це тільки початок, — сказав сьогодні Чарлі Мерріл, його редактор, коли вони сиділи за сніданком, за тим самим ланчем, з якого Пол тепер повертався з гранками. — Ця книжка стане світовим бестселером, мій друже. Нам треба падати на коліна та дякувати Богові, що історія у твоїй книжці майже така сама захоплива, як і історія її написання».

Пол не знав, правда це чи ні, але йому було байдуже. Він просто хотів, щоб ця книжка залишилася позаду і він би знайшов наступну … але минали порожні дні, вони складалися в тижні, місяці, і Пол став загадуватися, чи відбудеться взагалі коли-небудь та наступна книжка.

Чарлі благав його написати документальні спогади про пережиті негаразди. Такий опус, говорив він, буде продаватися навіть краще, ніж «Повернення Мізері». Навіть краще, ніж сама «Якокка»[169]. Коли Пол без особливого захвату поцікавився, на скільки потягнуть права на випуск роману в м’якій обкладинці, Чарлі відкинув з чола довге волосся, запалив «Кемел» і сказав: «Я думаю, можна призначити стартову ціну в десять мільйонів доларів, а потім влаштувати пекельний аукціон». Сказав і оком не змигнув, а через пару секунд Пол усвідомив, що Чарлі був налаштований цілком серйозно або, принаймні, так вважав.

Але він не зумів би написати таку книжку, принаймні поки що, а може, й ніколи. Його роботою було писати романи. Він міг би