Читати книгу - "Тиша"

192
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 102 103 104 ... 109
Перейти на сторінку:
знизав плечима.

— І ти збирався брати в цьому участь? — продовжував Каспер.

— Я звернувся. Побачив світло.

— Де в Копенгагені жили діти?

— У Притулку. Це було просто. Один з моїх співробітників був зв’язаний з Притулком.

— Білявка? — вів далі Каспер. — Ірене Папас?

Каїн кивнув.

— Притулок сам оплачував транспорт. Але з-за кордону забирали їх ми. У деяких випадках батьки не хотіли відпускати їх. Звідси й заяви про зникнення. На жаль, одне із завдань я доручив Ернстові.

— Чому мати Марія не розгледіла, хто ти є насправді?

Каїн перевернув карту. Це була двійка бубна.

— Сімеон Новий Богослов, — відповів він, — пише, що важливо не приписувати духовному вчителеві всезнання. Навіть найвидатніші — люди.

Каспер відчув, що йому стає боляче дихати. Може, від пари, може, від гіркого усвідомлення того, що його монополія на цитування отців церкви гине.

— Потім ви влаштували викрадення, — сказав він. — Чому ви викрали тільки двох дітей?

— Цього було цілком досить. Щоб переконати покупців.

— Клара-Марія надіслала картинку одному гідрологу. Жінці зі світського ордену. На картинці зображено Копенгагенський порт після землетрусу. Навіщо її було відправлено?

Каїнове звучання змінилося. Низка гримас і судом, що швидко змінювали одна одну, пробігла по його обличчю.

— Ці діти, вони диявольське поріддя. Викрадення їх — уже само по собі покарання. І ніякого судового переслідування вже не потрібно. Діти хотіли довести, що знали про поштовхи заздалегідь. Але вони нічого не повідомили мені.

Він відкрив карту. Це була шістка треф.

— Мої помилки, — продовжував Каїн, — можуть стати незвичайною відправною точкою для духовного зростання. Я можу все цілком змінити. І для жінок, і для дітей.

— Спочатку, — сказав Каспер, — ти прогуляєшся до в’язниці. Я хочу бачити карти.

Каспер відкрив свої карти. Каїн втупив очі у «стрит». Він теж відкрив свої карти. Це були король чирва і п’ятірка чирва.

— У червоному кольорі мало пігменту, — пояснив Каспер. — Ці карти трохи легші, трохи спритніші, ніж чорні масті. Зате картинки трохи важчі. Я чув твої карти.

Каїн нахилився до нього.

— У мене можливості як у американського президента. Я поверну до життя церкву. Я підтримую Притулок. Я — могутній союзник.

— Дітей врятував я, — сказав Каспер.

— У мене фантастичний духовний потенціал, — продовжував Каїн. — Мати Марія дала мені це зрозуміти. Мені просто довелося йти обхідним шляхом. Багатьом великим доводилося це робити. Міларепа[108]. Митар з Біблії. Багач. Павло. Але тепер я падаю в ноги. Перепрошую. Я галопом посуваюся вперед.

— Ти потрапиш до в’язниці Хорсенса. Це я — світло і надія для сестер.

— Я прийшов до смиренності, — не вгамовувався Каїн. — Глибокої смиренності. Я все віддам церкві. Притулку. Я схиляю голову перед своїм ближнім.

— Моя смиренність всеосяжніша, — наполягав Каспер. — Я пожертвував міжнародною кар’єрою. Я обмиваю ноги всіх людей. Готовий навіть тобі обмити.

Каспер намагався встати із стільця й опуститись навколішки, але він був слабкий. Каїн спробував зробити те ж саме. Це було змагання в смиренності. Пара засліплювала їх. Ставши навколішки один перед одним, вони вдарилися головами — випадково, але з такою силою, ніби кожен з них збирався вдарити іншого.

Нам, що стоять на самому початку шляху духовного оновлення, доводиться нелегко: найменша напруга згубно відбивається на наших добрих намірах. Співчуття, коли доходить до діла, часто виявляється лише тонким шаром сухозлітки на грубішому металі. Каїн схопив Каспера за горло. А проте Каспер не реагував. Якщо завзятий гравець у покер добре влаштувався, потрібно справді постаратися, щоб зрушити його з місця.

Але він відчув, як його зір і слух починають зраджувати його. Каїн поволі нахиляв його назад — до мармурової плити і форсунок, з яких із шипінням виривалася пекуча пара.

Каспер почув молитву, звернену до Дісмаса, доброго розбійника, який опинився на хресті поруч Спасителя. Дісмас був святим усіх гравців і всіх, хто відбуває довгі терміни у в’язниці.

Раптом він ударив Каїна головою.

Удар цей відкинув Каїна назад, його тіло прослизнуло по тонкому шару води на підлозі й ударилося об стіну. Лоб був розсічений, обличчя заюшене кров’ю.

Скляні двері відчинилися, у прорізі дверей стояв диякон.

— Лазня — священне місце, — сказав він, — як і церква.

Він відступив убік, Каспер звівся на ноги. Поволі, похитуючись, він підвів Каїна і чи то проніс, чи то протягнув його повз диякону.

Диякон показав у бік душу, Каспер поставив Каїна в кабінку, а сам став у сусідню. Диякон повернув кран.

Головки душу були не просто великими, вони були за розміром, як млинові колеса. І вода, яка полилася з них, була не просто холодною — це була розтала вода з Кавказьких гір.

— Холодні обливання, — вдумливо промовив старий, — завжди були частиною найглибших духовних практик.

Каспер відчув, як стиснулися мільйони капілярів. Але дух вочевидь піднісся.

— Ревнощі зростають пропорційно близькості до великих духовних учителів, — сказав він Каїнові. — Зрештою, коли ти опиняєшся на відстані простертої руки, вони наближаються до безумства. Я прошу тебе вибачити мені.

— Йди сюди, — вів далі він, — нехай Каспер витре тобі спину.

Каїн позадкував.

— Потім, — мовив Каспер, — я умащу тебе зволожуючим кремом. І розітру твої ступні.

Каїн схопив зі стільця рушник. Бородані з басейну не зводили з них очей.

Каїн, хитаючись, відступав назад. Не відриваючи від Каспера погляду, він обмотав навколо стегон рушник. Поплівся коридором. Каспер ішов за ним слідом.

— Я вдарив тебе! — кричав Каспер. — Я беру свій удар назад. Я цілую тебе в чоло. Я шкодую, що знову втратив самовладання.

Каїн дав раду замкові й розчинив двері на вулицю. Він скотився зі сходинок і опинився на хіднику.

Перехожі зупинилися. Поряд з ним опинилася жінка. На якусь дивну мить Касперові здалося, що це Аста Борелло. Це було б чудовою синхронізацією.

Потім він побачив, що помилився. І в якомусь сенсі відчув полегкість. Коли космос починає підносити сприятливі збіги обставин, важливо, щоб він не перестарався.

Каїн прочовгав мимо жінки й кинувся бігти по Бредґаде. Каспер помахав глядачам. І з уклоном відступив назад, у церкву.

Він повернувся тим самим коридором, одягнувся, але дорогою назад зупинився перед однією з маленьких кабінок. Обличчя людини, що лежала у ванні, закривала газета. Каспер увійшов.

— Вибачте, що турбую, — мовив він, — але мене привернув звук. Дуже хочеться востаннє послухати ваш годинник. А заразом заглянути у вашу газету.

Людина прибрала з обличчя газету. Це був Вайдебуль. Обидва вони подивилися на стілець з тикового дерева, що стояв поряд з ванною, де на акуратно складеному одязі лежав його дорогий годинник.

Юрист простягнув Касперові газету, той розгорнув її на останній сторінці

1 ... 102 103 104 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тиша», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тиша"