Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Пригоди бравого вояки Швейка

Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

182
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 102 103 104 ... 116
Перейти на сторінку:
медочку,

Ходім трохи до садочку!…

А я кажу: добре, кицю, —

Нарвем квітів там китицю,

Сядемо під кущ калини

Й дожидатимемо днини.

Рахуватимеш листочки,

Чи поверну за три рочки,

Бо йду завтра воювати,

Мусиш мене вижидати.

Ой, три рочки забагато

Бо що скажуть мати й тато,

Що так довга є розлука,

А тимчасом — мають внука.

Ой три рочки — то неволя,

Синок росте, мов тополя —

В батька вдався той гульвіса,

Хоче вже баґнета й кріса…

— Ой, ой, ой, пощо йому того кріса, — сказав п’яним голосом ранений воячина… — Ой, від кріса болить, болить. А щоб їм ноги поломало, а щоб їх пошесть забрала, ой, ой, ой.

Рани відзивалися і боліли, дарма що вояк втихомирював біль знутра, заливаючись вином.

А тепер він знов нахилив бутля і налив собі в їдунку вина. Припав губами до їдунки і смоктав, як дитина молоко.

Біль у нього знов ущух і він за прикладом Швейка став і собі муркотати під носом якусь пісеньку.

Тим часом крісова стрілянина вже була вщухла. Противники відпочивали. Перестрілювалася з обох сторін тільки артилерія, марнуючи муніцію.

Таку хвилеву тишу на фронті описував австрійський генеральний штаб в ґазетах звичайно в такий спосіб:

«На східному фронті без змін. Наші війська укріпилися на передбачених згори позиціях. На деяких відтинках фронту відбуваються величаві артилерійські двобої. Наш знаменитий наступ перервала на довший час погана погода, що не дозволяє розвивати намічених операцій. Особливою перешкодою стає мряка, що залягає увесь фронт».

Два дні і дві ночі перебував Швейк зі своїм раненим камратом у вирві від ґранати. Друга менша вирва служила їм за лятрину. Третього дня ворожа артилерія стала знов бомбардувати двірець, але раптом стріли затихли. Російський фронт перервали дальше на північ німецькі частини і москалі подалися знов на всьому фронті.

Коли ствердили, що противник справді вже втікає, переслідуваний свіжими військовими частинами, кількох старшин виїхали на побоєвище, щоб приглянутися картині смерти і знищення. На побоєвищі вешталися санітари.

Гурток старшин під’їхав під двірець, бо там кипіла найгостріша боротьба і біля двірця впало найбільше ґранат. Старшини позлазили з коней і заглядали до великих ям, виритих ґранатами. Нагло полковник Шредер зупинився, даючи знак, щоб старшини замовкли. З глибини землі доходив сумовитий, тихий спів:

Чи я його не кохала?

Чи я йому не казала:

Прийди, любий, в темну нічку,

Поцілуєш губи й щічку…

А ти, а ти, сучий сину,

Знайшов іншу запасчину,

Мене кинув, взяв багату

Кривоногу і горбату?

— Що це, злий дух відзивається з-під землі, небіжчик, чи якийсь вар’ят? — сказав полковник Шредер, витягаючи револьвер.

Але в тій хвилині наче б виріс з-під землі вояк, моторним кроком підійшов з ями до старшин, зупинився перед ними за три кроки і голосив:

— Мельдую послушно, пане полковнику, що згідно з наказом я обсадив і держу залізничий двірець.

— Ви тримаєте двірець? Як це? Чейже двірець необсаджений, — сказав полковник розгублено.

У відповідь на це вояк знов сказав:

— Мельдую послушно, що двірець обсадив я в понеділок вночі, голодний і спрагнений і на цьому становищі я видержав аж до сьогодні, бо воякові не вільно покидати без наказу становища, а я, мельдую послушно, такого наказу від пана полковника не дістав. Мельдую послушно, що маю тут одного раненого і люльку з перестріленим цибухом.

— Чоловіче, чи ви з мого полку, — спитав крайньо здивований полковник. — З котрої ви компанії?

— Мельдую послушно, що я Швейк, ординарець 11-ї компанії, 91-го полку. А це, — тут Швейк показав пальцем на присутнього оберлейтенанта Лукаша, — є мій зверхник.

— Пане оберлейтенанте, — сказав полковник до Лукаша, кладучи Швейкові на рам’я руку, — цього рядового представити до нагороди великою срібною медаллю за хоробрість перед ворогом і за зразкову обов’язковість. Це винятково хоробрий вояк, а таких вояків наша армія потребує якнайбільше. Про його вчинок треба написати в наказі і прочитати воякам. Сервус!

Вийняв з кишені 20 корон і подав Швейкові руку.

Швейк передав свого раненого товариша санітарам, а сам напакував у наплічник консерв, зілляв до польової фляжки решту вина і помарширував під ліс до своєї компанії, де довідався, що Ходоунський є ранений в голову, а волонтер Марек ще в понеділок відійшов з фронту з простріленою рукою.

— Цього я й сподівався, — зітхнув Швейк. — Мої дорогі камрати вже щасливі. Сидять собі уже мов у Пана Бога за пазухою. Вже не потребують навіть мене, щоб я їх розважав. От, брате Балоуне, остали ми оба, мов ті останні могікани. Маєш тут, ненажеро, консерви. Бери, тереби їх, скільки можеш! За це будеш мені чистити медалі, які мені обіцяли. Ще сьогодні напишу до пані Мюллерової, щоби мені прислала кілька коробок «пуцпомади» до медалей.

Батальйон стягнули з фронту і відіслали на довший час для спочинку і поповнення до місцевости Ясенів. Батальйон був дійсно дуже перетереблений. Вистарчили дві більші битви, а здорових вояків і старшин залишилася тільки половина.

Від тієї хвилини життя батальйону потекло веселіше. Місцеві жидки добре заосмотрилися в різні напитки та інші товари, так що вояки не відчували вже ніякого недостатку. А ще коли над’їхали харчові вози і кухні, що стали видавати ґуляш з конини — настрій серед війська помітно зріс. Вояки жартували, що тим робом готові були б у Ясенові проливати кров до останньої краплі. Також польова пошта розвинула жваву діяльність. Кожного дня привозила для батальйону цілі купи листів, а далі й пакунків, а силу листів забирала щодня від вояків, щоб їх доставити адресатам в глибині краю. Вояки писали домів до рідні, до свояків, до знайомих, до жінок і до наречених. Оповідали в тих листах про свої болі, про недостатки, подвиги, згадували про страхіття боїв і про тих знайомих, які на полі бою не мали щастя. В свою чергу з домів приходили повідомлення про домашні події і гаразди, про те, хто як мається, що почому платиться, хто оженився, або умер, хто дістав на забаві палицею по голові і т. д.

Ненажера Балоун написав негайно, щоб з дому прислали йому три шинки і чотири сальцесони, полоть солонини і кілька пачок ковбас. Рівночасно наказував в листі жінці, щоб годувала відразу зо три пацюки, бо не відомо, як довго доведеться батальйонові стояти на відпочинку в Ясенові. Закінчив Балоун свій вимагаючий і наказуючий лист такими словами:

«Дорога моя жінко! Молися за мною і постав у Кльокотах свічку, щоб Пречиста хоронила мене і дальше, так як хоронила в останніх страшних боях. Тут я страшно голодую. Сама

1 ... 102 103 104 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояки Швейка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди бравого вояки Швейка"