Читати книгу - "Трудівники моря"

Темрява є чимось єдиним, тому вона примушує здригатися. Водночас вона складна, тому вона наводить жах. Її єдність тисне на наш мозок і позбавляє волі до опору. Її складність примушує нас озиратися довкола себе; виникає острах, що вона раптом нападе на нас зненацька. Людина здається, але тримається насторожі. Вона перед обличчям Всеохопного — звідси її покірність, вона перед обличчям Багатоманітного — звідси її недовірливість. В єдності пітьми ховається множинність. Таємнича множинність, видима в матерії, осяжна в думці. І все це перебуває в німотному мовчанні — ще одна причина бути напоготові.

Ніч — автор цієї книги про це вже писав — природний і закономірний стан того особливого світу, часткою якого є ми самі. День, короткий у просторі і в часі, подібний до зорі.

Нічне чудо здійснюється в темряві не без тертя, і всяке тертя в механізмі світобудови калічить життя. Тертя в механізмі світобудови калічить життя, і ми називаємо його Злом.

В темряві ми відчуваємо зло, це приховане заперечення божественного світопорядку, це причаєне блюзнірство факту, непокірного ідеалові. Зло у всій своїй тисячоликій потворності порушує гармонію всесвіту. Зло присутнє скрізь, щоб бунтувати. Воно — ураган, який заступає шлях кораблеві; воно — хаос, який заважає розквітові світів. Добру властива єдність, злу — всюдисущність. Зло порушує нормальний плин життя, а життя — це логіка. Воно примушує птицю ковтати муху, а комету знищувати планету. Зло — це пляма на світобудові.

Від нічної темряви паморочиться голова. Той, хто занурюється в неї, тоне і б'ється в ній. Ніщо так не втомлює, як вивчення мороку. Це — вивчення того, що весь час никне.

Розумові там нема на що опертися. Є тільки пункти відправлення, а пунктів прибуття нема. Схрещення суперечливих висновків, всілякі відтінки сумнівів, котрі виникають одночасно; переплетіння явищ, які розпадаються на частини під дією незрозумілих сил; взаємопроникнення законів, незбагненне їх змішування, яке спонукає мінерали існувати, рослини — жити, думку — бути вагомою, любов — сяяти, силу тяжіння — любити; широченний фронт наступу всіх питань, що розгортається в безкраїй темряві; зустріч, під час якої виникає неясний образ невідомого; весь космос, що постає в безконечному туманному просторі, явивши себе не зорові, а розумові; невидиме, котре стало видивом. Це і є Тьма. Внизу під нею — людина.

Вона не знає частковостей, але в кількості, співмірній її розумові, вона несе страхітливий тягар цілого. Пригнічені думкою про темряву, халдейські пастухи зайнялися астрономією. Відкриття самовільно виходять з пop світобудови; оце ніби невимушене просочування науки доходить і до невігласа. Всякий пустельник під таємничою дією сил природи, часто навіть цього не усвідомлюючи, стає справжнім філософом.

Тьма неподільна. Вона заселена. Заселена довічно тим, що не міняється, але у ній споконвіку перебуває й те, що підлягає зміні. В ній завжди щось рухається, і це вселяє тривогу. Тут священне творення проходить усі свої фази. Всі сили творчості, всі сили обумовленості й долі трудяться тут спільно над великою справою. В надрах тьми ховається страшне, жахливе життя. Там неозоре переміщення світил, сонми зірок, сонми планет, пилок Зодіаку, quid divinum[139] струмів, випарів, поляризацій, тяжінь; там притягування і відштовхування, могутній приплив і відплив ворогуючих сил, там невагоме вільно ширяв між центрами притягання; джерела життя в небесних тілах, світло поза цими тілами, блукаючі атоми, зародки, розсіяні скрізь, криві лінії запліднювального польоту, шлюбне парування і битви, нечуваний достаток, фантастичні віддалі, приголомшливі круговерті, стрімкий біг у безконечність, чудеса, які переслідують одне одного в пітьмі, механізм, запущений у хід раз і назавжди, подуви від планет, що пробігають по своїй орбіті, відчутне обертання коліс. Вчений здогадується, невіглас схиляє голову і тремтить; все це існує і ховається, неподоланне, недоступне, недосяжне. Людина настільки в цьому пересвідчується, що почуває себе приголомшеною. Над нею нависає в мороці щось самоочевидне. Але вона нічого не може збагнути. Вона знічена недотикальним. Скрізь незрозуміле; недоступного осяганню нема ніде.

Додаймо до цього страшне питання: а чи не тотожне все це із сутністю провидіння? Людина занурена в морок. Вона дивиться. Слухає.

А тим часом темна земна куля все рухається, все крутиться, квіти відчувають цей одвічний рух: нічна красуня розпускається об одинадцятій годині вечора, а березка о п'ятій годині ранку. Дивовижна точність.

В інших глибинах краплина води — цілий світ, там кишать інфузорії, там виявляє себе неймовірна плодючість мікроскопічних живих організмів, непомітне постає у всій своїй величі, та ж сама неосяжність, але безмежно малого; одна діатомея виплоджує за годину один мільярд триста мільйонів діатомей. Скільки загадок водночас!

Тут те, що не піддається спрощенню.

Людина змушена вірити. Повірити силувано — такий наслідок. Але мати віру — замало для того, щоб мати спокій. Вірі властива якась дивовижна потреба форми. Звідси виникають релігії. Нічого так не пригнічує, як невизначеність віри. Незалежно від нашої думки, незалежно від волі, від внутрішнього опору дивитися в темряву — значить не просто дивитися, а осмислено споглядати. Що робити з цими явищами? Як поводитися під їхнім впливом? Знищити їх засилля неможливо. Якою мрією наблизити до себе близькі до нас загадкові світи? Скільки туманних, нерозбірливих відкрить зразу! Їх так багато, що зміст кожної стає недоступний. То невиразне белькотання істини, яка сповіщає про себе! Темрява — це безгоміння, але воно красномовне. У ньому велично являє себе рівнодіюча сила — бог. Бог — поняття необмежене. Воно в самій людині. Силогізми, суперечки, заперечення, системи, релігії проходять повз нього, не зменшуючи його. Поняття про нього дає вся безмірність темряви. Але неспокій залишається. Таємниця світобудови жахає нас. Про нечувану єдність сил говорить рівновага цієї імли. Всесвіт повисає в просторі, і нічого не падає. В безмежних і неозорих переміщеннях не буває ні знищувальних випадковостей, ні небезпечних зустрічей. Де починається доля? Де закінчується природа? Чи є різниця між подією і порою року, між горем і дощем, між чеснотою і зіркою?